Розділ X. Нові знайомства

- Я зараз все поясню, - з острахом та розсіяністю пробурмотів Фелікс. – Річ у тім, що…

- Це зробила я, - голосно викрикнула Таша, урвавши хлопця.

П’ятеро пар очей вирячилися на неї. Бездонний погляд батька Фелікса увібрав у себе недовіру та, неначе увімкнув сканер, бажаючи дізнатися про дівчину усю інформацію з глибини її думок.

- Пробачте, будь ласка, - продовжила чорнокоса, - я дійсно не хотіла завдати шкоди вашій власності. Це сталося ненароком. Я випрямила руку, бо хотіла щось показати Мірі і випадково зачепила статуетку. Я можу відпрацювати її або понести будь-яке покарання.

У кімнаті на мить запанувала тиша. Очі кремезного бородатого чоловіка продовжували «сканувати» дівчину. «Швидше б уже сказали мій вирок, а то ця мовчазна атмосфера починає мене пригнічувати», - подумала Таша і опустила свій погляд на підлогу, де повсюди були розкидані скляні залишки дерева. Нарешті мертву обстановку розвеселив голос жінки:

- По-перше, ніхто тебе карати не буде, ми ж не злочинці якісь, а по-друге, розбила, то й розбила, все одно та статуетка лише припадала пилюкою, - останній аргумент мати Філа промовила досить невпевнено, видно, що ця річ була таки дорогою для неї. – Ти краще розкажи щось про себе, хоча б ім’я. Я здається, тебе раніше не бачила у Дріадені.

Всередині Таши усе співало та вигравало барвами веселки. На неї ніхто не лаявся, не кричав і не змушував її обличчя ще сильніше червоніти.

- Мене звати Таша і я дійсно немісцева. Я приїхала із сусіднього лісу.

- Щось твоя зовнішність не дуже вказує на азіатське походження, - підозріло звернувся до дівчини чоловік.

- Еммм … Мої батьки просто самі з Дріадену, але нам довелося перебратися у …. інше місце, - Таша вигадала відмазку так швидко, як тільки могла.

- А ким працюють твої батьки? – не вщухав батько Філа.

- Тимоше, ти що вирішив влаштувати дівчинці допит? – із докором звернулася до чоловіка мати хлопця. – Вона, мабуть, стомилася після дороги. Он я бачу, їй діти навіть настоянку зі смородини приготували. Раз ти вже приїхала до нас на гостини і я вже точно нікуди сьогодні не полечу, то пропоную усім піти на Площу Тюльпанів. Ви вже показали Таші це чарівно смачнюще місце?, - запитала жінка і подивилася на Фелікса, Міру та Стефу.

- Так, але ми не встигли провести там багато часу, - відповіла рудокоса.

- Чудово, тоді можемо прогулятися, а заодно розповісти нашій гості більше інформації з історії Дріадену, якщо їй звичайно це буде цікаво.

- Так, я б із задоволенням послухала, - радісно відказала Таша. Вона нарешті почувала себе у безпеці, хоча досі чула опіки поглядом Тимоша.

- Ой, я ледве не забула представитися. Мене звати Асіанна, але це занадто офіційно для наших дружніх стосунків, тому клич мене просто Ася, - жінка підморгнула Таші. – Ви йдіть на вулицю, а я тут з Тимошем швиденько все приберу і вийду до вас.

- Добре.

Четверо підлітків вийшли з хатини і стали біля квітучої клумби. Таша вже почала потрохи звикати до розміру рослин у лісі і бачила у цьому лише переваги: тепер вона могла набагато детальніше роздивитися кожну пелюстку та листочок, вкритий пухирцями.

- Дякую, - трохи ніяково звернувся Філ до дівчини. – Якби не ти, мене б уже, мабуть, і в живих не було. Хоч я й впевнений, що ввечері ще дістанеться від батька, але лише за те, що не готуюсь до екзаменів і приводжу чужинців додому. Навіть не знаю, як тобі віддячити.

- Все нормально, ти врятував мене, а я тебе. Ми квити, - відказала Таша і щиро посміхнулася.

- Але ж ти могла не брати всю вину на себе. Навіщо ти це зробила?

- Добром потрібно віддячувати, та й до того ж я чула, які суворі у тебе батьки і не хотіла, аби ти постраждав через мене.

- У якому сенсі «через тебе»?

- Якби не я, то цієї ситуації могло взагалі не відбутися, тож, як не крути, а я доклала свою руку до цієї прикрості.

- Ти пробач мені, що я весь день так грубо поводився з тобою, - сказав Філ і почервонів. – Просто все так навалилося за останні дні, та й взагалі… Я не хотів тебе образити і знаєш, що! Навіть, якщо ти виявишся все-таки не хранителькою у фізичному розумінню, то духовно ти все одно можеш вважати себе однією з нас. Готовність прийти на допомогу та самопожертвування заради свого ближнього – це ті якості, які цінуються серед хранителів найбільше. Ми піклуємося про все живе, а отже, й про людей, які нас оточують. Тож вітаю, ти склала один з найголовніших та найскладніших тестів з життя – тест на дружбу і добре серце.

Ташу дуже розчулили слова Фелікса і вона, не стримуючи свої почуттів, міцно його обійняла. Хлопець не очікував цього, але відповів взаємністю. Міра та Стефа, які тихенько спостерігали за дійством посміхалися і щиро раділи за те, що вони нарешті усі знайшли порозуміння.

- Моя черга вітати, - прощебетала Міра. – Люба Ташо, я щаслива повідомити тобі, що ... наш дружний колектив безмежно радий бачити у його складі ще одну фантастично магічну душею подругу. Ура, ура, ура.

У мить, коли Таша обіймалася по черзі з Мірою та Стефою, вона відчувала себе найщасливішою дівчиною у цьому світі. Вона не знала, як повернеться її життя у майбутньому і як довго триватиме її дружба з цієї різноманітною за характерами трійкою, але єдине вона могла сказати точно: зараз вона почуває себе вдома, серед близьких їй по духу людей.

На жаль, стосунки Таші з однолітками у звичайному житті майже не склалися. Вона мала одну найкращу подругу, але та покинула її, коли почала зустрічатися з хлопцем і повинна була «влитися» у його круту компанію. Усі інші хлопці та дівчата, які траплялися на життєвому шляху дівчини, не розділяли та не розуміли її поглядів і любові до природи. Таша була спокійною, не мала поганих звичок і проводила майже весь свій час за книгами на свіжому повітрі. Їй рідко доводилося зустріти схожих людей, тому її коло спілкування обмежувалося рослинами і тваринами. Таша почувала себе дискомфортно на гучних вечірках, на які вона отримувала запрошення до того, як про її існування забули однокласники. Дихання лісу, спів птахів і соняне проміння, що пробивається крізь крони дерев – це те, що заставляло її відчувати собою.