Глава 5

Закотивши очі, Мідея вимовила по складах:

- Мене звуть Мідея. Всі почули? Щось ще бажаєте? А може, пан зволить перевірити мій гострий зір чи може бути слух? - кинула Мідея, не розуміючи, наскільки зухвало вона себе поводить, і на що насправді здатний князь Данат. 

- Можна було звичайно дещо ще, але боюся, наш милий Ліонель буде проти, - глузливо промовив він.

Мідея з гуркотом опустила глечик на стіл, попрямувавши до дверей.

- Хіба я сказав, що ти можеш йти?! - владно пророкотав їй услід його гнівний голос.

Мідея повільно повернулась, завмерши на місці:

- А я можу йти, ваша світлосте? - процідила вона крізь зуби.

- Тепер можеш. Але ж ти повернешся? - і він послав їй свою коронну глузливу посмішку.

Прибігши на кухню, Мідея щосили стиснула кулаки, розгнівано заричавши без всяких слів.

- Ти впоралася? - дбайливо обійняла її Мілка.

- Він чіплявся до мене на кожному кроці! Князь Данат просто чудовисько!

- Тихіше, тут повно бажаючих йому про це доповісти, - прошепотіла Мілка. - А тепер уяви що було б, якби у тебе не було Ліонеля!

- А цього ганебного брехуна я взагалі не хочу бачити! - в сум'ятті випалила Мідея. - Він ... він ділився з ними подробицями!

- Це не так! - поруч несподівано пролунав голос Ліонеля, який як виявилося кинувся слідом за нею. - Що й коли говорити – це моя справа. Ти ж не піддаєшся на його хитрощі посварити нас? А саме цього він і добивається. Мідеє, я не хочу, щоб ти сердилась на мене.

- Тоді чому вони там всі такі ідіоти?! Чого він від мене хоче? Принизити мене? Довести до сліз? - Мідея ображено глянула на Ліонеля, сильні руки якого вже притягли її до себе.

- Ти наївна та зворушлива, чиста та свіжа, як роса на світанку. Ти повна пристрасті необізнана дикунка і Данат бачить це. Його заохотило твоє збентеження і твоя злість. З ним потрібно бути або дуже чіпким та зубастим, або проявляти смирення. Він не залишить тебе в спокої, якщо йтимеш у нього на поводу. Але не потрібно колоти мене, їжачку, скажи, що все ще хочеш бути зі мною?

Мідея нічого не сказала, лише несміливо посміхнулась, обеззброєна його ласкавим поглядом. Ліонель легко підхопив її на руки, і вона навіть не помітила, як вони знову опинились в його кімнатці під дахом.

На цей раз він вже не стримував свою буйну молоду пристрасть, випустивши її назовні, немов доводячи собі раз по раз, що вона належить йому цілком і тільки йому. Навіть засинаючи, він не розтискав рук, боячись випустити її зі своїх обіймів, тому як Ліонель починав відчувати, що ця дівчина не стане його черговою забавою. Якщо він розбудив її тіло, то вона зачепила його душу, увігнавши скалку своїми зеленими очима.

***

 - Судячи з твого задоволеного та облизаного вигляду, дівчина була з тобою ніжною? - першим зустрів його Ікар, один з лицарів князя.

- Скажи мені, Ліонелю, а ти дійсно вважаєш, що вона не буде ні з ким іншим, поки тебе не буде поруч? - відчужено розглядаючи свій меч, як би між іншим, поцікавився Данат.

- Я впевнений в цьому! - твердо заявив Ліонель.

- Пф, друже мій, всі жінки однакові, і ця нічим від інших не відрізняється! Поманить хтось, пообіцявши золоту дрібничку або ще що, і все, квітка розтоптана! Немає нічого мінливішого, ніж жінки та погода. Упевнений, ти знаєш цю дівчину недостатньо добре.

- Пробач князю, але твоя думка мене зараз не хвилює! - відрізав Ліонель. - Тебе зачепило, що не все дістається тільки тобі?

- А давай перевіримо і подивимось, хто з нас ближче до правди?! - задоволений оглядом, вставивши меч в піхви, заявив з усмішкою Данат, кидаючи другу черговий виклик.

- Те, що тобі привиділося в твоїй дружині, не означає, що це є в інших незнайомих тобі дівчатах! Я не хочу грати в твої ігри!

- Боїшся, що я опинюся правий?

- Шкода витраченого часу, - сухо кинув Ліонель.

- А я оплачую твій час. Ти тільки переконай мене, що іноді я помиляюся. А інакше я почну думати, що мій друг Ліонель, пропав під жіночою спідницею! Схопився вчора та помчав за нею, як вірний пес! А вона так само тобі вірна?

- Гаразд, чорт з вами! Сам мабуть, мрієш піти спробувати? - прогарчав Ліонель. Але Данат самовдоволено посміхнувшись, незгодно похитав головою.

- Ні, для початку ми підішлемо до неї Ріната. Дівчата завжди тануть від його чарівних посмішок.

Чорноокий, ставний молодий лицар про якого йшла мова, лише гірко хмикнув, скрививши губи:

- Я значить, піду до його дівчини, а він мені потім за це кишки випустить? Ну, спасибі тобі, Данате, не знав, що ти хочеш здихатися від мене таким чином, помстившись мені за те, що твоя колишня дружина якось не так на мене глянула!

- Твоєї провини в тому немає, це вони всі поголовно повії! - миттєво осиплим від гніву тоном кинув князь Данат, змінившись в обличчі. - Іди, а ми подивимось, як швидко вона задере перед тобою свою спідницю.

 З ранку, нарешті, виглянуло сонце, і Мідею послали на задній двір розвішувати мокру білизну. Простирадла розвивалися на довгих натягнутих мотузках, надуваючись та ляскаючи немов вітрила.

- Здрастуй, Мідеє! - несподівано поруч з нею виник один з лицарів.

- І тобі не хворіти, - не особливо дружелюбно відповіла вона, навіть не глянувши на нього, продовжуючи поправляти білизну.

- У тебе таке красиве ім'я і воістину незвичайна для цих місць краса, - продовжував лицар, тупцюючи поруч з нею, - Мене звуть Рінат, я багатий та знатний, я багато чого віддав, аби тільки мене пестила така красуня, як ти. Мабуть, навіть захотів би одружитися з тобою, плювати, що ти простолюдинка, любов звеличує будь-який шлюб. З обличчям принцеси ти гідна більшого, ніж просто драїти підлоги, - Рінат чарівно посміхнувся, від чого його чорні очі заблищали. - Може, підемо, прогуляємося?

Оговтавшись від почутого, Мідея обурено пирхнула, змірявши нахабу оцінюючим поглядом:

- Якщо думаєш продовжувати, то ти зараз прогуляєшся, скотившись стрімголов з цього пагорба, отримавши перед цим по своїй солодкій пиці мокрою ганчіркою! - сердито вигукнула дівчина. - Не витрачай даремно час, красунчику, корчачи з себе бозна що. Думаєш, якщо простолюдинка, значить дурепа?! Топай звідси, поки я не розлютилася ще більше!