Глава 7

- Що сталося? - пробурчала сонна Мілка.

- Посварилася з Ліонелем! - процідила їй Мідея.

- Буває, сваряться-миряться, подумаєш. Завтра знову будете немов голубки.

- Ні! Я дуже сильно з ним посварилася! Я страшенно зла на нього і так просто я не передумаю! - рішуче відрізала Мідея.

Насупившись, і без зайвих балачок навіть з Мілкою, Мідея ходила похмура немов грозова хмара. І якщо інших слуг у замку ще якось хвилювало прибуття послів та майбутній прийом - їй же не було ніякого діла до якихось там гостей. Цілком та повністю вона раптом поринула з головою в свою образу на Ліонеля, який сьогодні пройшов повз неї мовчки, немов вона пусте місце. І її просто трясло від цієї чоловічої зарозумілості, від жіночого безправ'я та укладу, за законами, а вірніше по якому беззаконню жили люди.

Мідею та двох інших найбільш миловидних служниць відправили прислуговувати за столом під час бенкету. У своєму похмурому настрої, Мідея не звертала уваги на гучні розмови, сміх та музику, на всю цю загальну метушню та веселощі, яке привезли з собою північні сусіди. Старанно виконуючи свої обов'язки, вона лише хотіла, щоб цей день скоріше закінчився, а ці пики припинили миготіти у неї перед очима.

І раптом, величезні ручищи грубо схопили її за талію - змусивши Мідею стрепенутися. Здоровенний рудобородий посол посадивши її до себе на коліна, задоволено вишкірився:

- Які у вас тут водяться пташечки! От би мені таку! - виголосив він. ... Але потім різко замовк. Гостре, холодне лезо кинджала майже впиралася йому в око.

- Не прибереш свої лапи, селюче - будеш шукати звідси дорогу на помацки, - прошипіла йому Мідея, стискаючи свій кинджал.

Перекошений від такої образи воїн повільно прибрав свої руки. Шум в залі одразу стихнув, а схвильована Мідея не знала, як їй бути далі. Вона розуміла, що піддавшись емоціям, зробила грубу помилку. Випадково її погляд впав на Даната. Молодий князь зловтішно посміхався. Цього вистачило, щоб її знову затопило обурення:

- Ваша світлість на це й розраховував, чи не так? - крикнула дівчина, не зводячи очей з князя.

- Саме так, - зарозуміло кивнув той, насолоджуючись тим, що відбувається. - Я знав, що ти вчиниш саме так. По дикому, необачно. Я мисливець, я знаю, як поводиться дичина.

Тоді різко розвернувшись, Мідея одним рухом виплеснула на князя все вино з глечика:

- Весело, ваша світлосте?! - кинула вона в його ошелешене обличчя.

Реакція Даната була блискавичною! Кинувшись на дівчину, і заломивши їй руки, він повалив її на стіл, здавлюючи зап'ястя до нестерпного болю, змушуючи кинути кинджал.

- Ти навіть не уявляєш, наскільки мені весело, - прошепотів він їй на вухо.

І тут на плече князя лягла важка рука Ліонеля:

- Відпусти її, Данате! - з загрозою вимовив лицар, і по його голосу було чутно, як сильно він розлючений. - Я сказав, прибери руки, князю!!! - І Ліонель різко вдарив Даната. Один раз, потім другий.

Данат не оборонявся, збліднувши, він відпустив Мідею, яка майже захлинулася від болю, та повернувся обличчям до її захисника:

- Варта! - закричав він, дивлячись другові прямо в очі. - Кинути зухвалу служницю до ями, за те, що вона посміла загрожувати шановному послу! І зауваж, Ліонелю, я караю її тільки за це, а не за те, як твоя безрідна дівка, має зухвальство ображати мене, князя Фараса, перед нашими гостями! І я ні слова не кажу про те, що ти підняв на мене руку! - скриплячи зубами, процідив Данат, тремтячи від люті.

- До ями?! - прогарчав Ліонель, граючи жовнами. - Її до волоцюг?! А у тебе знайдеться там ще одне містечко? - і підскочивши до рудобородого здорованя, який не чекав подібного, Ліонель з розмаху вдарив його кулаком в обличчя. - Ти лапав мою жінку, собако! - крикнув він та вдарив його знову, поки кілька друзів не відтягли його від посла, який одразу схопився за меч, подаючи приклад іншим гостям з півночі.

- Не треба зброї! - вигукнув Данат, перекрикуючи шум, своїм гучним владним голосом. - Повірте, це всього лише дурне непорозуміння, воно не варте того, щоб благородні воїни проливали свою кров. Я приношу свої вибачення за сера Ліонеля. Його покарають, як і його дівчину, не сумнівайтеся. Деяких з нас, такі дурниці, як кохання робить занадто запальними та божевільними. Мені шкода, що один з моїх лицарів піддався цьому помутнінню. Подібне у нас присікається строго. На три доби до ями! Виконуйте, командоре! - владно кивнув князь начальнику варти. - Але посадіть їх в різні ями!

За ці слова Ліонель полоснув його холодним зневажливим поглядом:

- Якщо з нею щось станеться, я ніколи не забуду, хто був у цьому винен! Не роби з мене свого ворога, Данате!

Байдуже вислухавши його, Данат дав сигнал вартовим, і ті потягли Мідею та Ліонель до виходу.

- Що ж ти поліз мене таку дурепу недолугу захищати, га?! - сердито озирнулася дівчина в темряві, коли їх вели через двір.

- Та просто забув, що ти ж вмієш все вирішувати по-іншому, що це тільки ми чоловіки хапаємося за зброю! - зі злістю відповів їй Ліонель. - Що ж ти не домовилась з послом по-хорошому?! Розповіла б йому, звертаючись до його шляхетності! І дійсно, чого це я йолоп поліз - ти ж не моя власність! Чого це я так розхвилювався?!

- Ліонелю! - злякано скрикнула вона, коли двоє вартових потягли її в іншу сторону.

- Дітоне! - спішно звернувся Ліонель до начальника варти, кидаючи схвильовані погляди туди, куди потягли дівчину. - Ти пам'ятаєш той бій, коли я врятував твоє життя? Так будь же чесним, поверни мені борг! Посади мене разом з нею, я прошу тебе!

- Пробач, Ліонелю. У бою я б прикрив тебе своєю спиною, але зараз я не можу порушити наказ князя. Єдине, що я можу для тебе зробити - це посадити дівчину в порожню яму і тримати її там на самоті. З нею нічого не трапитися.

- Дякую і на цьому, - пробурчав Ліонель. - Не бійся, Мідеє, тепер ти хоча б відпочинеш! - крикнув він їй услід.

Яма в яку її зіштовхнули була не така вже й глибока, уявлялося куди страшніше, ніж виявилося насправді. Мідея впала на солому, і випроставшись на весь зріст, кінчиками пальців вона могла дотягнутися до масивної решітки, якою накрили яму. Але вона вже знала, що на такі ями спеціально заганяли навантажені вози, і що їх вдень та вночі охороняли вартові, а їжу подавали через отвір в решітці, і що зрушити грати зсередини було неможливо, навіть якщо б з нею тут сидів Ліонель. Вона все ще сердилася на нього, але те, що він став на її захист - зворушило її серце. Мідея зітхнула. Плакати її відучили ще в монастирі. Дівчина сіла на солому, обнявши себе за коліна та опустила голову на руки.