Глава 11

- А де Хезер?

- Наш Хезер переметнувся туди, де тепліше, - сонно пробурмотів йому у відповідь Рінат.

- Послухайте, там, біля багаття місця вистачить для всіх, що ми тут дрижимо, немов останні ідіоти? - запропонував Вінс, не приховуючи, що заздрить Хезеру й сам не проти погріти свої кісточки.

- Якщо ще хоч хтось рушить в ту сторону - можете відразу зарахувати себе до моїх недругів, а з недоумком Хезером я ще розберуся! - процідив Данат.

 На ранок, за сигналом Вінса лицарі знову скочили на коней.

- Ну, що зігрівся, пестунчику? - повний зневаги, Данат обернувся до Хезера. - За своє відступництво наступну ніч будеш один стояти в дозорі.

- А може, мені ще й зад тобі підтирати? - замайорів ні з того ні з сього зазвичай такий спокійний Хезер. - Ти в своєму розумі, Данате, яке ще відступництво?! Через твою пиху та всі ці ваші амурні справи я не можу бути ворогом самому собі! У вряди-годи я вчора заснув без цього страшного болю в ногах! І я на відміну від деяких, нічого поганого цій дівчині не робив, тому вона мені не ворог!

- О, тепер відьмі на гачок попався мій бідний Хезер! - з іронією зло промовив Данат. - Значить, я не помилявся, стверджуючи, що у кожного з нас є своя ціна!

- Не думаю, що вона відьма, Данате. І ти злишся на неї не через це! - багатозначно глянув на нього Хезер.

- Вона тебе там що всю ніч навчала особливій прозорливості?

- Уяви собі, князю, вперше біля мене спала дівчина, на яку я не намагався вилізти зверху! - не на жарт починав злитися Хезер. - Таке буває, знаєш, пам'ятається, мій дід називав це шляхетністю або благочестям!

- Мені здалося або в голосі мого друга, який ні на крок не відставав від мене ні в бою, ні в розгулі, я чую осуд?

- Скажу тобі так, Данате - у мене є особливе чуття, ти знаєш, я бачу нутро людське.

- Особливо жіноче! - перебив його Вінс.

- Не лізь, дай договорити! Мені відразу кидається в очі, якщо дівчина легкодоступна, або корчить з себе недотику, або вона пустоголова простачка, або ж хтось нечистий на руку, або пускає пил в очі - я таких за милю чую. Але Мідея. ... Ви можете сміятися, але це воїн! Тендітна, але в ній сталевий стрижень, ніжна квітка, але з іншого боку - уперта ліана, яка чіпляється за життя своїм повзучим корінням. У цієї дівчини є якась мета, але зла в ній точно немає!

- Та ти, Хезере, прямо поет. А може, він теж відьмак, га, Данате?! - подав голос Ліонель, - Давай таврувати кожного, хто мислить інакше та робить по-своєму. Візьми та спали всіх неугодних тобі, тільки боюся, один залишишся, і станеш ще більш несамовитим та божевільним.

Але у відповідь Данат лише роздратовано хитнув головою, пришпоривши коня.

Вузька, звивиста стежка уздовж скелястого стрімчака пролягла майже біля обриву. На ній насилу могли роз'їхатися дві кобили, а про віз й говорити було нічого, дорога була дуже небезпечна, а тому покинута. Було видно, що подорожніх тут не зустрічалося вже дуже давно, ні слідів взуття, ні копит, з вузьких ущелин стирчала суха трава, а подекуди коням доводилося навіть пробиратися через купу каміння. Внизу мчала швидка гірська річка. Такий шлях для мандрівників погрожував якщо не небезпекою та смертю, то несподіваними перешкодами вже точно.

... Мідея не могла цього передбачити. Щось злякало її кобилу, можливо тварина помітила змію. Раптом ставши на диби, вона несподівано рвонула в сторону, ледве встигнувши повернути біля обриву. Мідея насилу втрималася в сідлі, невдало нахилившись, хапаючись за поводи, а ось її торбинка полетіла вниз.

- Прокляття! - у відчаї застогнала дівчина, підстьобнувши коня вперед. - Дорогу!!! - крикнула вона, щоб лицарі встигли направити своїх коней ближче до скель. - Хезере, піку! - і на скаку вихопивши у воїна піку, вона стрімголов помчала далі. Щось їй підказувало, що попереду повинен бути спуск до річки. Вона гнала кобилу, вичавлюючи з тієї всі її кінські сили, бажаючи випередити течію, шепочучи про себе заклинання, звернені до сили. Кулон зі священним вогнем висів у неї на шиї, але в мішку були цінні свитки! Спуск дійсно був, але він виявився крутим та кам'янистим.

В цю мить Мідея навіть не замислювалася, що кобила може зламати ноги, що вона сама може впасти та скрутити собі шию - її погляд був спрямований на вируючу поверхню води!

І сила зберігала її та бідну тварину під нею! Мідея все-таки підчепила списом ремінь мішка, витягнувши свій скарб. На торбинці лежало особливе закляття - її не міг взяти ніхто інший, вона не могла десь її забути, їй не страшні були ні вогонь, ні вода, ось тільки падіння в прірву не було передбачено.

Коли Мідея вже не поспішаючи, змусила кобилу підніматися назад вгору - всі дванадцять лицарів зупинилися, спостерігаючи за її пригодами.

- Захоплююче видовище, ми всі просто вражені! - уїдливо кинув їй Данат здаля. - Стільки відваги та рішучості! У тебе що там, золоті злитки? Потрібно було все-таки тебе обшукати, коли ти покидала мій замок!

- Плювати мені на твоє багатство і на твою думку теж, - відповіла Мідея, піднявшись на дорогу.

- Раз плювати, навіщо плентаєшся за нами? - похмуро поцікавився Ліонель. Але Мідея лише мовчки кинула на нього погляд повний впертості та смутку.

 Погода ніяк не бажала проявляти милосердя до подорожніх, щедро заливаючи все живе й неживе дрібним тужливим дощем. Цього вечора Вінс навіть не намагався розвести багаття. Їхній шлях лежав через дикі пустинні місця, тут навіть не зустрічалося занедбаних селянських сіл, не кажучи вже про таверни або постоялі двори. Тільки ліс та кам’янисті пагорби. Але ось тільки й на цей раз у Мідеі в багатті вперто потріскував вогонь, наперекір дощу та на заздрість змерзлим лицарям.

- І чому нас понесло саме по цій дорозі? - зіщулився Росс, з тугою глянувши на багаття неподалік. - Може, піти та дізнатися, як вона це робить?

- І навіщо питається, я підстрелив двох зайців? Не сирими ж їх жерти! - пробасив Бродерік.