Смелріч. Не вмієш - не лізь

Він відчинив двері того ранку у вересні. На порозі Нік-Ніка стояла мати Майкла - Елін. Вона рішуче запитала Нік-Ніка: “Де ви були вчора замість школи?” 

       Прогул школи у Майкла був вперше, тому для його батьків одразу стало зрозуміло, що їх сина у школі не було, бо його одяг був в болоті, шнурівки взуття у ріп’яхах, а портфель був схожий на гнилий яблуневий качан. 

Мінорні та секундні звуки рояля наповнювали груди Нік-Ніка. Це був страх. Він одразу признався, що в школі їх не було, і вони весь день провели на кар’єрі, та лісом навпростець дійшли додому. Нік-Нік отримав наганяй від своєї матері Лінди, а Майкл був попереджений, що якщо таке ще раз повториться, то вітамін “РЕ” буде їздити по п’ятій точці. 

Вітаміном “РЕ” часто називали ремень батька. Але частіше всього, батько Майкла виламував прута із того самого саду з якого пропали гуси бабусі Нейджел, і не важливо як називався той вітамін… Важливо було пережити агресію батька, який миттєво намагався покарати Майкла за його непослух. 

      Батьки Майкла все частіше здогадувалися про прогули сина, тим самим закладаючи компанію старшокласників Нік-Ніка. В черговий раз, Нік-Нік сказав: “Майкі, ти сьогодні з нами на гору “Сокіл” не йдеш. Майкі іде в школу! Втямив!? От коли навчишся прогулювати, тоді і будеш з нами ходити!”. 

      На цьому хаотичні прогули школи Майкла закінчилися. 

Дорога в школу займала біля 50-70 хвилин. Для того, щоб потрапити на урок вчасно, потрібно було прокинутися о 06:30, щоби привести себе в порядок та вийти завчасно. Школа знаходилася у селищі міського типу Смелріч, в якому Майкл здобував знання та пізнавав світ. Знайшлися нові друзі, та почалися зовсім інші проблеми…