*6*

      Дарма ми думаємо, що діти, поки малі, нічого не розуміють. Вони починають усе розуміти набагато раніше, ніж ми це можемо собі уявити. А поки малі, вони ще й ХОЧУТЬ нас слухати. Слухати і переймати. Того вечора маленька дівчинка, що тихесенько ховалась за дверима, зрозуміла одне – Рома -  поганий! Він – ворог! Він хоче кудись віддати її. І через нього мама Алла плаче.

   Тому маленька дівчинка вночі взяла на кухні молоточок для відбивання биточків, і пішла в кімнату батьків. Вона зупинилась всього на мить. Їй не подобалось те, що мама Алла спокійно спить, обійнявши цього дядька рукою. Мама Алла має любити тільки її! Тільки Сабрінку!

   Замахнулась…

-----

   -   Ну, що? – запитала Алла Марину, коли Сабрінку вивели в іншу кімнату.

   -   Мені соромно признаватись, але, здається, я безсила. Це не мій профіль…

   -   Ні, ні, ні, - Алла заперечно замахала головою. – Не покидай ще й ти мене. У мене за останню добу було більше стресів, ніж за все моє життя… Сабріна вчора вночі  прийшла до нас у спальню з молотком для відбивання биточків. Вона ТАК Романові по обличчі вдарила кілька раз, що він просто сам на себе не схожий. А сьогодні зранку ще й поліція приїхала. У селі, в тій хатинці, яку ми знімали, знайшли убитою власницю. Рому заарештували. Висунули підозру, що це зробив він. Якщо ще й ти мене хочеш покинути, то я…

   -   Їй треба спеціалізоване лікування! – твердо проговорила Марина. – І я хочу поговорити з її батьками. Якщо уже вийшли на твого Романа, то я поїду у те село. Скажу, що я журналіст.