*7*

Повертаючись додому, Алла вперше в житті купила пачку цигарок і сірники.

   -   Які? – запитала продавець.

   -   Не знаю. Які-небудь.

   Удома вмикнула Сабріні мультфільми і пішла на балкон.

   Знову хотілось ревіти. Кричати! Ричати, як звір! Так сильно пекло щось всередині, що, здавалось, ніби та біль віддається у кожній кліточці  її тіла. Підкурила цигарку. Затягнулась. Майже одразу закашлялась. Як же вони його палять? Як вони отим заспокоюються? Аллі треба було щось, щоб допомогло справлятись з реальністю. Цигарки – не допомагали. Вона не вміла їх палити.

   -   Ні, ні, стоп! – враз закричала вона, коли побачила, що Сабріна поруч і собі уже діставала з маленької коробочки сірники.

   А Сабріна миттю схрестила перед собою руки і сердито глянула на Аллу з-під чола.

   Як же хотілось натиснути десь на паузу. Сказати усьому світу: «Стоп!» Вкрасти у дійсності трохи часу, щоб віддихатись, заспокоїтись, налаштуватись…  У скронях гупала думка про те, що вона ж – педагог! Вона прекрасно знає, як себе треба поводити в таких ситуаціях. Вона знає, що зараз треба спокійним, виваженим тоном розповісти Сабріні чому не можна дітям брати в руки сірники. Але в Алли уже просто не було сил. Ні фізичних, ні моральних. Хотілось комусь крикнути щось на зразок: «Ей, досить з мене знущатись! Я - не робот, запакований педагогічними правилами! Я - жива людина, яка просто втомилась! Дайте мені пів годинки спокою і потім я знову буду, як той зайчик з реклами про батарейки енерджайзер. Обіцяю…»

   Але для чого думати про те, чого хочеться, якщо поряд стояло її рідненьке звірятко, з якого вона мусила виховувати людину?

   Алла повела Сабріну в кімнату. Спокійно, хоч і втомлено, розповідала про небезпечність ігрищ з сірниками. Її маленький їжачок слухав оте беземоційно. Алла знайшла в Інтернеті відео пожару. Сабріна все одно  не зважала. Їй було байдуже. Алла знала – її треба налякати! Дитина повинна знати, що вогонь – це страшно! Вогонь може накоїти багато лиха. Алла вагалась, але інакше уже просто не знала, як достукатись до дитини. Вмикнула відео, де горять люди. Кричать. Верещать. Мами ридають над обвугленими дітьми. На живих людях численними пухирцями  піднімається шкіра. Щось страшне у очах кожного, кого ловить камера. А Сабріна, навіть, і на мить не скривилась… У Алли кілька раз сіпнулась рука, щоб те вимкнути, але ж жаху в очах її дитини не було. Зовсім!

   Сабріна ж, ніби, й не вникала в те, що відбувалось на екрані. Просто там, на балконі, коли їй було заборонено брати сірники, дитина зрозуміла одну не хитру річ. Те, що мама Алла – погана!..