5

Аня

За два дні квартиру ми так і не знайшли. Тому у вівторок зранку я йшла на пари, а після обіду перевозила свої речі до подруги. Вона люб'язно погодилася прихистити мене поки її батьки поїхали у відпустку. 

Ситуацію це не рятувало, але часу все ж було більше. Андрій обіцяв знайти мені нове житло, але палки в коня вставляла сесія. Приїхали заочники та зайняли всі придатні для життя місця. А які залишились не зайняті, забрононювали гості популярного фестивалю, що проходить в нашому місті. З варіантів залишилися вокзал, дорогі готелі та квартири десь за межею реальності та міста. Варіант переїхати до Андре я не розглядала принципово, а він і не пропонував. Одна справа фіктивний шлюб, а зовсім інша - спільне житло. 

Після пар я чесно замовила таксі та почала зносити до низу речі. Олексія не було, а Наталя дивилась очима кота зі Шрека. Їй я по секрету розповіла правду і вона тепер відчувала себе винною, але щось змінювати було пізно. Їхнє замовлення привезуть вже ввечері.

А я ввечері буду пити вино та їсти суші. Хоч один плюс з цим переїздом - тепер я буду спати на пів години більше. Моя подруга - Іра живе зовсім близько біля мого університету. Що цікаво, Андре живе в сусідньому будинку. 

Ну що ж... Речі зібрані, таксі запаковано моїми речами, Наталю на прощання обняла. В дорогу мій вірний таксист.

- Можемо їхати, - порадувала я водія, сідаючи на переднє сидіння. Зрадів як дитина горщику. Засумував бідний поки я все носила та вкладала в машину. А ні, щоб допомогти дамі. Сталіна на них немає як казала моя прабабця. Машина зірвалася з місця зі швидкістю черепахи. Мда, так ми не швидко приїдемо. 

Розгорнула малюнок, який мені подарували на прощання двійнята. Рот відкрився сам по собі. Треба зафоткати і відправити Андре, він оцінить чудову варіацію нашого весілля. Я в білому платті, він в чорному балахоні з циліндром на голові. Світить сонечко, кілька хмарок і на задньому фоні цвинтар. Якщо я правильно зрозуміла хрести над квадратиками. Здається діти підслухали мою розмову з  кращою подругою. Як раз я її переконувала, що після весілля дорога тільки одна. На пару поверхів нижче землі. 

"Хм, а до чого тут кладовище?"

Прийшла через кілька хвилин відповідь він Андре. Ага, ось як він на нараді.

"Це перспективи нашого сімейного життя"

І ще буде мало йому за все, що трапилось лише за кілька днів. 

Я промовчала коли мене вигнали з квартири. Пардон, відправили до нареченого. Я спокійно сприйняла наїзд тата. Навіть оком не кліпнула, коли вітали в групі та заставили проставитись. Але коли подзвонила його мама та порадувала, що приїжджає сьогодні ввечері, терпіння вийшло з чату. Як зараз пам'ятаю нашу розмову.

- Алло, - піднімає трубку Андрій.

- Вибирай, - щедро пропоную я. - Тебе повісити, четвертувати, спалити чи втопити?

- На амністію можна не розраховувати? - Шоковано уточнює хлопець.

-Неа, все тобою заподіяне тягне або на смертну кару або довічне ув'язнення, - похмуро тішу Андре. 

Він видає якийсь звук, щось середнє між кряканням і фирканням та весело говорить:

- Я готовий обговорити умови довічного ув'язнення. Наглядачем ти будеш? Якщо будеш годувати та утішати я погоджуюсь.

- А губи тобі медом не намазати?

Наглість - друге щастя. Жарт звісно смішний, але ситуація страшна.

- Не, дякую, - відмовляється Андрій та швидко добавляє, - а от шоколадом можна, шоколад я люблю. А як він пахнеееее... 

От ж демон, це він натякає на мої парфуми, і гель для душу, і скраб... Хм, я ж сама як шоколадка...

- Ти на що натякаєш?!? - Шиплю в трубку.

- Я? - робить здивований голос цей гад. - Ти сама запропонувала. 

Ууууу, спочатку придушу, потім четвертую і спалю. Знущається він з мене маленької.

- Коротше так. Як тільки ти побачишся мені на очі буду тебе бити. Будь готовий. Я вже зрозуміла, що з тобою за кожну добру справу отримаєш бонусом комплект неприємностей.

- Хм, в мене таке відчуття, що поки я був в кабінеті шефа тобі запропонували народити від мене дитину і назвати її Наполеон. 

-Гірше, - спішу порадувати я, - твоя мама приїжджає. Сьогодні ввечері. До тебе вона не додзвонилася. За вечерею як раз обговоримо деталі нашого весілля. З моєю мамою вони вже поспілкувалися на цю тему.

Просто відчуваю, як з його обличчя злазить посмішка.

- Бліііін.

А зараз б'ється головою об стінку. 

- За що?

Тепер об стіл. Хвилина на подумати... Меланхонічно рахую про себе шістдесят секунд.

- І що робити? - Лунає запитання.

- Ти мене питаєш? Не моя мама приїжджає. А твоя.

- Знаєш, мені від цього не легше. Я їй казав, що наш шлюб фіктивний, але вона хоче нас одружити по справжньому!

- Йок-макарьок, святі їжачки Сайтоса. Брешеш! 

Просто вірю до останнього, що це не правда і що тьотя Свєта не буде нам підкладати свиню.

- Тобі весь діалог переказувати, де мене обзивали ідіотом, а тебе хорошою дівчинкою чи влаштує коротка версія? - Починає сердитися Андре.

- Дайте мені скальпель, я повішусь, - вмираючим голосом прошу. 

- Не повірять, оживлять і під вінець поведуть, - хмуро коментує Андрій.

- Ми глибоко в тому місці де темно та не співають пташечки, - роблю висновок я, - смикайся, не смикайся, а в Рацс заведуть і одружать.

Мій "наречений" мовчить і щось думає.

- А... Та ні. Ти не погодишся,  - зі сумнівом в голосі каже хлопець.

Мені вже байдуже, кашу вже заварили, тараканів покормили.

- Сказав "а", кажи "б". 

- Я тут подумав, - невпевнено починає Андре, - перебий мене де я не правий. Ми подали заяву в Рацс, щоб я міг зробити візу, тобто нам потрібно одружитися та кілька місяців бути "разом". Так, батьки хочуть, щоб ми були разом по справжньому, - пауза.

-Але вони живуть далеко від нас і майже не приїжджають. Одружимось, а через кілька місяців скажемо, що не зійшлись характерами. Ти хропиш, а я розкидаю носки. Це моя пропозиція, можеш починати мене бити ментально і морально.