11.2. Ах гуляло весілля

Весілля плавно перетекло в ресторан, полився алкоголь і дурні жарти наших родичів. Спасибі святим їжачкам, що в наших батьків чудовий смак і обійшлось без незрозумілих конкурсів. Але коли ми вже вислухали всі побажання, отримали всі подарунки, сіли за стіл та розслабились…

- Гіркая, гіркая, гіркая вода, нехай поцілується пара молода! Гірко!

 - О ні, - простогнала я та постукалась головою об плече Андрія, - давай зробимо вигляд, що не почули? Може це взагалі не нам.

- Ти серйозно, - скептично глянув хлопець, - якщо ти ще не зрозуміла, то ми масштабно влипли і поки не відпрацюємо всі їхні забаганки ніхто нас не відпустить.

- Гірко! -  Продовжували кричати гості, дружби та дружки переконували зробити, що вимагають, Андрій вже повільно вставав, а мені хотілось розплакатися.

Ну чому це сталось зі мною? Якийсь дурний жарт. А може це сон? Хочу прокинутися. Я та сама неадекватна дівчина, яка не хоче заміж, а тим більше весілля. Але зараз сиджу на ньому ж в ролі головного клоуна. Чому всім від мене щось потрібно? Я погодилась лише фіктивно одружитися, а не на весь цей фарс. Ніхто мене не запитав, що хочу я.

І все, що мені зараз залишається це мовчки спостерігати за цирком, де я в головній ролі. Ех, де Анно ваш оптимізм подівся? Взяла себе в лапки, нерви в коробочку. Потім влаштуємо абстракціонізм соплями на подушці, а зараз я сильна та незалежна… Дружина. Ет фіаско братан.

- Ну давай, - все ж встала я навпроти Андрія, - цілуй, я готова. Побачимо, що мені тут перепало. Якщо не сподобається – здам по гарантії.

Говорила я сміливо, а от звідки взяла цю сміливість навіть під катуванням не скажу, бо не знаю. Будемо вважати взяла в кредит, аби тільки відсотки не великі.

Хлопець бідний аж ошарів. Так-так, любий, повернулась твоя улюблена зараза, буде весело. Але шок спав швидко і мене стрімко притягнути до себе і… я навіть не можу описати це словами.

Його губи накрили мої і душа полетіла десь в рай. Ніжно та солодко, але з неймовірною пристрастю він вивчав кожен міліметр моїх губ. А коли його язик проникнув в мій рот я не змогла не відповісти. Ми цілувались напевно вічність, але поцілунок все ж закінчився разом з повітрям.

- Ну що ж, коханий, - вмостилась я на своєму місці під гучні оплески публіки, - не погано, але потрібно ще тренуватися. Ти сідай-сідай, не соромся. Клоуни виконали перший номер і мають право на перекус.

Моєму пофігізму могли позаздрити в цей момент напевно всі. Будемо вірити, що це просто фільм, де я в головній ролі. Колись я мріяла бути актрисою, ось і спробуємо. Оскар здається гарантований, бо весь наш невеликий столик дивився на мене круглими очима.  

- Не дрейф Марусь, - заявила нареченому, - сам боюсь.

І хоч з мого рота була готова посипатися іронія, сарказм та всі їхні родичі я закрилась і видихнула. Рука Андрія знайшла мою та міцно стиснула. Цього було достатньо, щоб мені стало легше. Така маленька, але важлива підтримка. Одим жестом він сказав: «Я поруч, ми впораємось зі всім».

І чому я відчуваю себе істеричкою? З цим весіллям я стаю психом. Везіть в дурку, я здаюсь. Подайте мені ту сорочку з довгими рукавами, кімнатку з м'якими стінами і не чіпайте хоча б місяць.

Кілька хвилин мовчазної підтримки повернули мене в адекватний стан. Ну відносно. Коли оголосили перший весільний танець я навіть не кидалась на ведучого, а лише трохи пошипіла під ніс, прийняла руку Андре та вийшла на паркет. Просто як в старі добрі часи. На паркет запрошується пара номер… еее.. пара наречених. Дмитришин Андрій та Павлова Анна.

- Ну що, згадаємо молодість? – Заграли лукаві іскорки в улюблених очах, Андрій знову мене провокував. А я не знаходила жодної причини відмовити собі в задоволенні. Тому зняла довгий шлейф плаття, шепнула кілька слів подрузі та присіла в граційному реверансі.

Залунала музика віденського вальсу і ми закружляли по залу. Звуки проникали глибоко в душу, а карі очі не дозволяли відвести погляд. Яскарава підтримка, де я злітаю до небес, щоб впасти в підтавлені сильні руки. Легкі доторки, що розпалюють вогонь в серці. А це лише вальс. Що ж буде далі.

Музика починає зтишуватись, щоб спалахнути пристрасним танго. Цей танець ми не дотанцювали любий.

Анрій розуміє все без слів. Він теж пам'ятає фінал чемпіонату світу, де я підвернула ногу. Якби не це, наше танго вивело б нас на п'єдестал. У великий спорт ми так і не повернулись. Наречений поїхав в інше місто вчитися, а я не захотіла проходити це все знову без нього. Тому це наш шанс на реванш, станцюємо ніби в останнє.

Моє маленьке соло, кілька кроків і між нашими тілами немає жодного міліметра відстані. Виклик в очах, полум'я між нами та глибокий прогин назад. Я відходжу, щоб ти мене повернув і ніколи не відпускав.

Кружляємо по залі, не розділяючи де я, а де він. Ми Інь та Ян, протилежності які є одним цілим.

Остання спроба вирватися та піти від тебе. Ти мені не потрібен. Лише один крок і знову в твоїх обіймах. Ривок і я дивлюсь в карі очі. Не відпускай мене. Ніколи.

На задньому фоні вже стихла музика та чути оплески. Але я не можу відвести погляд він нареченого. Я все сказала, що хотіла, сподіваюсь ти зрозумів.

Його поцілунок підтверджує, що так: зрозумів, проникся ситуацією та прийняв мій вибір. І тільки час покаже чи ми не робимо одну величезну помилку.