10

І ось фестиваль розпочався. Про це було сповіщено про це в гучномовці.

- Всім доброго дня! Сьогодні розпочався фестиваль кохання. Тому не бійтесь зізнаватись в коханні! - промовив чоловічий голос.

- Ну що ж, Рікі, давай працювати! - заховала в свій рюкзак блокнот Поля.

Людей сюди наче здувало вітром. Натовпи були величезні. Ми з Полею ледве встигали робити замовлення. Проте хто нас точно підтримував, то це був поданий банан з сердечками - Дор. Хлопець викаблучувався як міг. Найбільше уваги він приділяв звичайно ж Дарсі. Блондинка цього захоплення не розділяла, проте все ж спілкувалася з нашим другом.

- Хай! - почула з натовпу голос, і на стіл обперся Віктор. Черга до нашого кіоску зменшилася, тому вже можна було спокійно поговорити.

- До сих пір в окулярах? - глянула я на хлопця.

- Я не буду більш ховатися. - посміхнувся до мене той. Проте глянув на годинник і добавив. - Вибач. Мені треба йти. - хмикнув юнак і рушив кудись.

- Чи то мене зір зраджує, чи то я бачу, як Рікі закохалася. - серйозно подивилася на мене Поля.

- Йди ти... - відвернулася я від столу і почала заповнювати пусті полички батончиками.

- Ну-ну!

Згодом із сцени почувся голос ведучого.

- Дорогі гості! Радий вітати вас всіх тут. Дозвольте запросити на сцену відому групу, яка почала свою діяльність. "Henker der Liebe" та її соліст Вік Купідонов!

Я від шоку аж випустила з рук коробку з їжею.

- Купідонов? - перезапитала я.

- Ее, а ти що, його знаєш? - жувала цукерку Поля.

- Це наш минулий однокласник... - почала я.

- А, це той з яким ти постійно бісилася! - підняла палець вверх чорноволоса. Згадала, блін.

- Так, все я йду звідси! - вийшла я з кіоска і рушила на вихід.

- А зараз я заспівав пісні, тій, в яку закохався з першого погляду. - пролунав голос Віка, і ось заграла гітара.

Пісня чесно була гарною, проте в мене не було бажання її слухати. Я лише один раз глянула на сцену. Дарсі разом з іншими шанувальницями наче злилася з сценою. Схоже, що цю конструкцію робили разом з дівчатами.

- Так, з мене досить! - розвернулася я і пішла.

- Стій! - почулося з сцени і ось до мене бісить Віктор. - Зачекай! - юнак схопив мою руку.

- А я то думала, чого ти мене бісиш! - фиркнула я. - Бо ти отой Купідонов, що почав мене роздражати ще з другого класу!

- Слухай, я в тебе закоханий! Ще з того восьмого класу! - вже почав кричати Вік. Почулася здивоване охання. 

- Не думаю, що твої фанатки будуть раді цьому факту! - зиркнула на них я. Дарсі вже дихала вухами. 

- Да плював я на своїх фанаток! - відрізав брюнет. - Я тебе люблю!

- А ти мене бісиш! - відповіла я. - Відпусти!

- Рікі! - згріб мене в охапки хлопець і поцілував. Напевно я чекала це поцілунок дуже довго, тому на якийсь час завагалася. І Вік цим скористався. Проте все ж мені вдалося вирватися з його обіймів і дати ляпаса.

- Слухай, ти сосиско недороблена, ти мені противний! Тому їдь, звідти ти приїхав! - Я штовхнула хлопця від себе, що той аж впав.

- Рікі! - закричав юнак, проте я вже втекла. 

У дома нікого не було, бо всі ж на фестивалі. Та залишатися тут не могла. Трейлер теж не приманював мене. Єдиним місцем, де ніхто не зміг мене знайти, це був проклятий дім. Про нього ходило багато легенд. Як не привиди, то щось потойбічне. Казали, що навіть НЛО тут жили якийсь час. Тут дійсно ніхто не затримувався надовго.

Я відкриваю двері і піднімаю угору пилюку. 

- Ти диви який розумний! - ступила Я за поріг. - У тебе не вийде мене закохати, Вікторе! Ти не того поля ягода!

Я зняла покривало з ліжка і стрибнула туди. 

- Да моя таємна схованка? - Я просунула руку в дирку в дивані і витягла звідти пляшку віскі. Ви не думаєте, що я всі свої проблеми вирішую алкоголем. Але в такій ситуації я просто не знала що робити.

- Хе! - присіла я на ліжко і згодом піднялася. - Ха-Ха! - криво посміхнулася я. - Не вийшло з першого разу. Давай ще! - Десь з п'ятого разу я встала і підійшла до дзеркала.

- Так, Рікі, а тепер зізнайся сама собі! - тикнула я пальцем у своє відображення. - Чому ти відштовхуєш того, кого любиш і одночасно ненавидиш? Все ж якщо взяти... - Я зробила з рук терези. - Ненависть перемагає любов! - одна рука піднялася вверх. - А що це таке любов? - Я прикрила на секунду очі. - Фігня якась.

- І це каже та, яка просто не може прийняти це кохання! - чую з темноти чоловічий голос.

- А ви ще хто? - підняла я очі на незнайомця.

- Перша любов завжди найважча! - не звертав на мене уваги гість в будинку. - Мене звати Алан. Просто Алан.

- А що ви тут робите? - провела поглядом його до дивану.

- Ну схоже, що і ти! Роздумую про сенс свого буття! - плюхнувся на ліжко Алан.

Я оглядую чоловіка. Якесь знайоме обличчя. 

- Ви часом не той відомий письменник, якого наче запекли у божевільню? - Подивилася на незнайомця.

- Да, це я. - Зітхнув той. - Тільки будь ласка, не видавай мене. - Кивнув той. - Ціллю мого життя було визначення справжньої любові. Я навіть у божевільню влаштувався заради цього.

- Справжньої любові?

- Зрозуміє, навіть люди з психічними відхиленням знають що таке кохання. Може для них це поняття означає і щось інше, проте суть завжди одна й та ж. - пояснив Алан. - Та бачу у тебе з цим є проблеми.

- Проблеми? Які проблеми? - покрутила я головою.

- Рікі, - подивився на мене Алан. Не дивно, якщо він знає моє ім'я, все ж я люблю сама з собою говорила, і схоже, що цей чоловік мене підслухав. - любити того, кого найдужче ненавидиш, розпалює твоє серце. І можливо ти цього зараз не помічаєш... Твоє серце горить яскраво, яскравіше, ніж зірка на небі. Не туши його.

Я подивилася на Алана і ось кімната почала крутитися наче в танці. Очі почали розбігатися в різні сторони. І ось я обнімаю підлогу. Здається, з алкоголем треба зав'язувати!🥴