Операція «Врятуй Майка»

    Мерабель прокинулась дуже рано. Голова гуділа від болю.  Вона весь час думала про те що її могли б вбити. Та ці слова: «Вони теж хотіли жити», здавались підозрілими. Якось все заплутано. За сніданком дівчина дивилася на свою долоню. Останнім часом з нею відбуваються дуже дивні речі. Поріз лиш трохи попікав. Погляд Мерабель впав на нерозібрану валізу з одягом. Вона присіла біля неї і розстебнула. Раптом на думку спало те що потрібно поговорити з Майком. Її турбувало одне питання, чи пам’ятає він її? Дівчина не стала гаяти часу.

-Доброго ранку!-привіталася сусідка.

-І Вам того ж.

-Я б хотіла перепросити за ту ситуацію. Я чесно думала, що Ви могли пограбувати мене. У нас містечко маленьке, але й небезпечне. Ми з осторогою ставимось до новеньких. Шерифа у нас немає, тому все містечко побоюється.

-Та нічого. Скоро усе зміниться. Забутьте про ту ситуацію. Я не ображаюся. Мені вже час бігти. Поспішаю.

-Гарного дня,-помахала рукою руда сусідка.

    Мерабель стояла на автобусній зупинці, чекаючи свій транспорт. Подув неприємний вітерець. Від цього вона щільніше закуталась у свій піджак. Враз шкірою пройшли мурашки. Дівчина потерла руку об руку.

-Привіт,-молодий русий хлопець несподівано підкрався до Мерабель.

-Ми знайомі?

-Ще ні та вже скоро познайомимось.

-Ви занадто самовпевнені.

-Я бачив як ти вправно розібралася зі злочинцем,-гордовито розправив плечі незнайомець.

-Той що? Шпигуєте за мною?

-Ти ж врятувала життя тій офіціантці?!

-Не розумію про що Ви?-холодно відказала Мерабель.

-Твоя сила потрібна нам?

    Це були останні слова хлопця. Автобус зупинився. Мерабель, заклякши на місті, вдивлялася в обличчя незнайомця. Їй стало цікаво почути про те, що він і ще знає про неї.

-Ви їдете?-запитав водій.

-Так,-Мерабель не могла відвести свого погляду від усміхненого обличчя русявчика. Вона спокійно пройшла у транспорт, який смикнувся і поїхав, віддаляючи дівчину від дивної розмови, що досі лунає в її голові.

    Цей хлопець повна загадка для Мерабель. Як він сміє просто з’явитись і накидати ще більше загадок. Тай невже цей русявий незнайомець знає про її прокляття? Вона знову глянула на свою долоню. А що як він той хто дасть відповіді на усі питання, що так довго мучили її. Як тепер його знайти? Як відшукати чужинця в цьому містечку? Попитати у сусідів?

***

    Мерабель пройшла у відділок. Біл заклопотано привітався, піднявши праву руку вгору,  й знову повернувся до розмови. Біля нього сидів той самий бандит який намагався пограбувати вчора ресторан. Мерабель помітила що він нервує, а ще без маски його не впізнати. Виглядав цей чоловік дуже жваво й молодо. Широкі плечі та міцні руки, а ще тату на нозі. Мерабель помітила намальовану пару дельфінів, що перепліталися у химерному танку. Дівчина згадала, що бачила їх і раніше.

-Я ще раз повторюю, якщо Ви будете продовжувати мовчати Вам доведеться тут затриматись довше.

    Злочинець у відповідь сердито глянув на поліцейського й відвів погляд в бік. Мерабель обережно наблизилась. Раптово їй захотілося дізнатися, що наштовхнула такого хлопчину на злочин.

-А можна я з ним поговорю.

-Ти?-роздратовано буркав чоловік,-Він ще ні слова нам не сказав. Гадаєш що тобі вдасться розговорити цього?!

-Чому б і ні?

-Краще не заважай.

-Я все ж таки спробую.

    Мерабель не звертала увагу на обурення поліцейського. Біл склав руки на грудях та вперто спостерігав за всім. Вона взяла стілець і підсіла до бандита ближче. Вона хотіла здаватись відкритою та співчутливою. Хотіла показати цьому незнайомцю, що їй можна довіряти.

-Можеш нас залишити на одинці?-спробувала переконати Біла дівчина.

-Ще чого?!-чоловік відійшов до вікна й відвернувся від Мерабель.

-Ти ж не хотів робити цей злочин, чи не так? Ти був змушений,-лагідно почала розмову дівчина.

-У тебе так нічого не вийде,-нагримав поліцейський.

-Я хочу допомогти тобі,-продовжувала говорити Мерабель спокійним тоном,-У тебе були спільники?

-Ти нічого не знаєш,-нарешті мовив злочинець і Біл здивувався.

-То розкажи мені,-чоловік продовжував грати в мовчанку.

-Я ж казав,-під’юдив Біл.

-Якщо ти не хочеш мені розповідати про себе, то дай руку.

    Бандит з обережністю глянув на простягнуту поранену долоню Мерабель. Він пирхнув та стиснув руку в кулак. Проте дівчині вистачило одного доторку.

-Повір. Я все владнаю.

    Іноді її прокляття корисне. Вона знову відчула запах пирогів і легке запаморочення.

    За мить Мерабель стояла в якійсь кімнаті. Час був пізній. Вона розглянула місце. Виявилось що це маленька скромна кухня. Раптом до неї прийшов той самий чоловік. Він витягнув з кишені мобільний і набрав номер. Мерабель підійшла ближче, в очікуванні приклавши вухо до слухавки з іншої сторони. Вона змогла запам’ятати номер телефона. Цифри вистроєні не складно. Крадій весь час дивився кудись у темряву, наче когось побоювався. Він обертався, смикав рукою і колупав пальцем стіну.