Світ магії

    Мерабель покосилася на годинник. Час настав. Зараз найвідповідальніша мить у її житті. Вона в останнє поглянула на себе у дзеркало. Форма шерифа личила їй. Дівчина зібрала сірувате волосся у тугий хвіст. Мерабель замкнула маленький кабінет. Спочатку трохи постояла під дверима, збираючись з думками. Дівчина подумала про те, що було б непогано зробити ремонт у її «офісі».

     Вона прогулювалась заплутаними вуличками містечка й пишалася собою. Дівчина кілька разів згадувала сьогоднішній ранок. Вона пам’ятає як забігла в судову залу та поважно надала доказ, що міс Дороті вбила сім’ю Майка. Термін покарання йому зменшили, проте не сильно. Мерабель згадувала здивовані обличчя Біла та Майка. Вони намагались розпитати про те як їй вдалося дістати цей запис, на що дівчина відповіла: «Трішки магії і допомога ельфа.». Вона пригадувала червоне від сорому лице Івана Петровича. Тепер суд буде розбиратися з тим хто наказав закрити справу про вбивство дружини й немовля. Що до Кевіна, Мерабель не звертала на нього уваги. Вона ще й досі злиться. Хлопець намагався поговорити з нею та навіть підвезти, але Мерабель не зронила і слова. Дівчина мовчки пішла вулицею до автобусної зупинки.

    Нічне небо вкрилось яскравими плямами-зорями. Жодна хмаринка не пропливала поруч. Нічні комашки вийшли на полювання, яке для них в цю пору спосіб знайти безпомічну поживу. Мерабель зустріла кількох підлітків, які явно були не у тверезому стані. Довелось відвести їх додому. Дівчина зробила ще кілька кіль маленькими вуличками, а потім вирішила піти на головну дорогу. Мабуть, там зараз відкриваються різні бари і люди відпочивають після важкого робочого дня. Час був пізній. Таку пору любили маленькі вуличні крадії або ж розбишаки. Мерабель часто чула як незнайомці жаліються на те, що зникають гаманці, телефони, прикраси. Скоріш за все саме там їй доведеться затриматись.

    Освітлення у центрі міста було набагато більше. Мерабель заглянула у невеличкий парк. На щастя усі кого вона зустріла поводились пристойно. Одна з жінок вигулювала двох голосних песиків, яким не спалося у таку пізню пору. Мимо пройшла закохана пара. Десь в далеко виднілася ще одна хлопчача постать, що усамітнено сиділа на лаві під ліхтарем з книгою в руках. І чому людям не спиться? Дівчина проходила повз нічної дискотеки, як раптом почула:

-Гей кралю, ходи до нас,-гукали її двоє уже не молодих чоловіків. На вигляд вони були худі та не ввічливі. Одразу видно-гуляки.

-У мене робота, мушу бігти.

-Ти що не зрозуміла,-чорнявий і високий чоловік підбіг до шерифа й схопив її за зап’ястя.

    Мерабель стиснула свої руки в кулаки. Найбільше вона боялася побачити чиєсь минуле чи майбутнє. Біль одразу наче лезо прокотився тілом.  Дівчина не хотіла здаватись спантеличеною. Вона спробувала звільнити руку та нападник тримав її міцно.

-Розважся з нами,-сміявся другий незнайомець.

    Мерабель приготувалася добряче врізати своєму кривднику, але потім згадала що вона має якось інакше вирішити цей конфлікт. Не вистачало того щоб її звільнили у перший же день.

-Відпустіть її,-наказав Кевін.

-А то що?-чоловік ще сильніше стиснув зап’ястя.

-У відділок заберу. Будеш там сидіти доти доки не вибачишся Філ. Ну або поки твоя дружина не забере тебе. Хоча для тебе це не в новинку.

-Гаразд. Все не починай. Ми ж пожартувати хотіли.

    Кривдники перезирнулися й зайшли у будівлю де ді-джей уже ставив третю пісню. Музика відлунювалась у вухах і народ в середині ще більше заверещав, почувши улюблений трек.

-Дякую,-буркнула Мерабель. Дівчина вирішила що розмова не розпочнеться. Навіть зібралася продовжити патрулювання.

-Нам треба поговорити.

-Ні не треба.

-З тобою все гаразд? Видіння не було?

-Завдяки  тобі, мені не довелось його побачити,-Мерабель потерла зап’ястя.

-Пробач мене. Я знаю, що зробив дурницю. Обіцяю це не повториться.

-Ти хоч розумієш, що тепер ти теж під підозрою?!

-Той що?

-Як це що?-дівчину роздратувала байдужість хлопця та його спокійний тон,-Тебе покарають.

-Той нехай. Мені зараз головне щоб ти вибачила,-Кевін не збирався відступати,-Завтра у вечері.

-Що у вечері?-підозріло зиркнула Мерабель.

-Прийди у парк. Ти винна мені побачення.

-Я подумаю.

-От і добре. Я чекатиму,-Кевін швиденько обійняв на прощання дівчину й побіг до свого автомобіля.

-Я ще не дала точної відповіді,-спантеличено вигукнула Мерабель.

-До вечора.

-От впертий хлопчина,-промовила сама до себе дівчина й тепло посміхнулася.

-Як він може тобі подобатись?-прозвучав хлопчачий, набридливий голос позаду.

-Ти мене уже дістав. Скільки мені повторювати я з тобою нікуди не піду.

-Ти потрібна нашому народу.

-Нехай самі розбираються зі своїми проблемами. У мене справ по зав’язку.

-Можливо якщо я тобі більше розповім про твою силу і твою місію, то ти передумаєш?