Нездійснена місія

    Мерабель підхопилася на ноги. Все ж таки усе це був не сон, ба навіть не видіння. Вона розтирала долонями сонні очі, коли у двері постукали. Дівчина з обережністю підвелася з зручного диванчику.

-Заходьте.

-Вибачте що розбудили,-дві маленькі служниці прошмигнули всередину. Вони були схожі як дві крапельки води,-Час збиратися на свято. Вас уже чекають.

    Мерабель поглянула у вікно. Зірки давно уже сяяли на небі. На вулиці лунали сміх та перемовляння чаклунів. Служниці підійшли ближче. Одна з дівчат тримала в руці сукню, яка була охайно завернута в чохол та кілька пар взуття. Друга розставляла косметику, прикраси й приладдя для зачіски.

-Вдягайтесь,-служниці вийшли в коридор.

    Мерабель не стала чекати. Вона швиденько натягнула сукню, яка трохи була велика на неї, але дівчина упевнена що цього ніхто не помітить. Мерабель глянула у дзеркало, яке висіло над столом. У цій сукні її не впізнати. Білосніжна та пухка спідниця підкреслювала тоненькі ніжки. З довжиною майстер вгадав. Поділ трохи прикривав коліна. Верх сукні розшитий злотими пелюстками не зрозумілих для Мерабель квітів. Стук у двері знову пролунав.

-Можете увійти.

-Розкішно виглядаєте,-захопливо охкали служниці.

-Дякую,-посміхнулася Мерабель.

    Дівчина всілася на стілець. Одна з служниць одразу взяла гребінець й обережно почала лаштувати зачіску. Інша взяла тіні та кісточку. Дівчата кружляли над Мерабель хвилин зо 20.  Їхні рухи були витончені та точні. Все робили обережно і охайно. Мерабель лишалося тільки сидіти спокійно та чекати.

-Все,-видихнули дівчата й розвернули дівчину обличчям до дзеркала.

    У Мерабель перехопило подих. Її попелясте волосся акуратно зібране в пучок, тільки кілька прядок спадали на обличчя, завиваючись. Довгі сережки пасували й виділяли її кругленьке обличчя. Макіяж легкий і водночас вечірній.

-Дівчата, ви просто чарівниці. Ой тобто я хотіла сказати…

-Ми зрозуміли,-в один голос мовили служниці й розсміялися.

-Можна дещо запитати?-потерла зап’ястя Мерабель.

-Авжеж.

-Які у Вас здібності?

-Я вдихаю життя в рослини які уже померли,-защебетала перша дівчина.

-А я вмію робити понад 1000 різних ліків від пташиних хвороб. Перед вами справжній знавець птиць,-хвалилася друга служниця.

-Вражає,-здивувалася Мерабель,-Дякую Вам,-вона знала набагато менше про чари, ніж ці дівчати. Від цього стало трохи соромно.

-Спускайтесь у бальну залу.

-Я не знаю де вона.

-Ходімо,-дівчата відчинили двері перед Мерабель.

    Дівчина піднімалась сходами верх, відчуваючи себе справжньою герцогинею. Служниці розповідали їй про замок та короля з принцесою. З їхніх історій Мерабель зрозуміла, що усі піддані цінують своїх правителів. Цей світ і справді відрізняється від нашого. Зненацька вона почула музику, яка з кожним кроком грала голосніше, залишаючи після себе приємний слід. Легку мелодію хотілося наспівувати. Виникло непереборне бажання закружляти просто тут, у коридорі. Здається це був уже 5 поверх. З кожним наближенням хвилювання Мерабель зростало.

-Бачите двері в які входять чаклуни?

-Так.

-Вам туди. Далі нам не дозволяють іти,-трохи сумно сказали дівчата.

-Нічого я впораюсь.

    Вона набрала повні груди повітря. Головне не показати свою невпевненість. Мерабель має відповідати усім поважним гостям. Повинна бути привітною, усміхненою та готовою до знайомств. Дівчина зупинилася. Вона не впевнена у тому чи потрібні їй ці нові знайомі. Все одно Мерабель повернеться у свій світ. «Досить вагатися»: наказувала собі дівчина. Сьогодні її день. Білі чаклуни чекають саме Мерабель.

-Час настав.

    Дівчина підійшла до дверей та не встигла їх відчинити. Макс вибіг із зали з пустою тацею.

-Ой пробачте. Я Вас не помітив.

-Стривай но. Нам треба поговорити.

-Мерабель?-хлопець глядів на неї з захватом. Його очі округлилися,-Ти виглядаєш неймовірно.

-Дякую. У тебе також чудовий вигляд.

-Сьогодні мені доручили розносити напої, тому трохи хвилююсь. Там стільки усіляких поважних чаклунів.

-Ти нічого не хочеш мені пояснити?-насупилась дівчина.

-Що?

-Король сказав що моїм провідником мала бути Аріана.

-Я дуже поспішаю,-хлопець змінився у лиці. Наче легка тривога пробігла,-Іди до гостей. Тобі не гоже розмовляти з звичайною прислугою.

-Стривай,-дівчина не встигла нічого запитати більше. Максим побіг коридором.

    «Ну й нехай»: махнула рукою дівчина. Цей вечір ніхто не зіпсує їй. Мерабель відчинила двері й заклякла. Людей набився повний зал. Усі вони перемовлялися, танцювалися, сміялися. Вона відчула себе чорною вороною серед них. Раптом музика стихла. Чоловік у блакитному камзолі підійшов до Мерабель.