Примирення

    До кімнати забігла Атея. Дівчина заклякла від страху. Навколо ліжка Мерабель горів вогонь. Він ніби захищав провидицю від посторонніх. Повітря стало важким та наповнилось густим димом, що заважав хоч щось розгледіти як слід.

-Мерабель, опануй себе,-прокричала принцеса.

-Облиш мене,-дівчина визирнула з під ковдри.

    Спочатку Бель спробувала підвестися, коли побачила що знаходиться в пастці, то відступила подалі від стихії. Вогонь почав розгоратися ще більше. Він хотів поглинути все навколо своєї господині. Але незабаром вогняне коло почало звужуватись. Ноги Мерабель огортав жар.

-Атея, тікай. Поклич когось на допомогу.

-Ти маєш контролювати свої емоції. Загаси це.

-Я не можу,-Мерабель відчувала що дихати з кожним разом стає важче. І слова перетворювались на важке каміння.

    До кімнати забігли охоронці. Вони принесли відра з водою і стали тушити вогонь, але той не слухався. Він почав наступати на чоловіків, відлякуючи їх своїми гарячими язиками. Мерабель знаходилася наче у печі. Раптом у кімнаті з’явився Том.

-Що тут відбувається?

-Я не знаю у чому річ. Мерабель не може контролювати це,-проторохтіла Атея.

-Згадай  наші медитації.

-Зараз. Я не зможу,-вогонь спалахнув яскравіше.

-Слухайся свого вчителя,-до кімнати забіг наляканий король.

    Дівчина сіла в зручну позу. Вона не дасть себе убити. Хоча Ольгерд, мабуть, був би радий цьому. Чи ні? Провидиця має дістати корону, ось чому за неї так турбуються.

-Зроби глибокий вдих,-наказував вчитель,-Вдихни стільки скільки зможеш.

    Мерабель закашлялась від диму, але продовжувала вправу з диханням. Вона зосереджувала всю свою увагу на голосі Тома. Метод почав діяти.

-Тепер заплющ очі,-продовжив король,-Уяви як полум’я відступає від тебе.

    Мерабель трохи вгамувалась. Вона чітко уявляла як пожежа зникає і дим розсіюється. Сірий смог і справді потроху розходився та дівчина не наважилась розплющити очі. Вона продовжувала проганяти вогонь. Невдовзі Мерабель почула голос білого правителя:

-Все скінчилось.

    Тільки обвуглена підлога не дозволяла забути про те, що тут була пожежа.

-З тобою все гаразд?-одразу кинулась в обійми Атея.

-Здається так.

-Хтось мені поясне що тут відбулося?-сердився Ольгерд.

-Я не знаю як це сталося. Я просто лежала під ковдрою, а потім тут виник ось цей вогонь.

-Потрібно розібратись у цьому,-насупився Том,-Пожежа не виникає на пустому місці.

-Поки що можеш пожити в іншій кімнаті,-король спохмурнів. Здається, зраз він думав про щось серйозне.

-Я проведу її,-винувато повідомила Атея.

    Дівчата вийшли у коридор. Король ще про щось сперечався з Томом та у Мерабель просто  більше не було сил щось з’ясовувати.

-Ти як?-турботливо запитала принцеса.

-Погано,-живіт стискало спазмами.

-Ось твоя кімната,-сказала Атея й відчинила двері,-Зовсім близько з моєю. Якщо буде щось потрібно, просто клич.

    Мерабель не стала роздивлятися приміщення. Вона одразу сіла на ліжку. Принцеса вмостилася поруч.

-Це все через нього?

-Ти про що?-байдуже кинула дівчина, хоч добре знала про кого йдеться.

-Я не хотіла щоб все так сталося. Просто у нього й справді є наречена. Я хотіла тебе попередити. Я не знала що між вами кохання.

-Ніякого кохання немає,-вперто, але тихо говорила Мерабель.

-Добре. Як скажеш. Те що з тобою відбувається не може пояснити навіть мій тато. Схоже пророцтво не все нам розповіло.

-Я помру?

-Сподіваюся що ні,-Атея стисла руки в кулачки.

-Пробач якщо я образила тебе чимось.

-Що ти? Все гаразд.

    Принцеса обійняла Мерабель. Дівчата сиділи дивлячись одна на одну.

-Поки що тобі потрібно стримуватись від різких емоцій. Сила всередині тебе небезпечна.

-Згодна.

-Ситуація погіршується. Спочатку потрібно з’ясувати що з тобою.

-Я знаю хто мені допоможе,-повідомила дівчина.

-Мерабель, ти ж не думаєш що…

-У мене немає іншого вибору. Він має відвести мене до Оки.

-Великої провидиці?-спитала Атея.

-Ага. Вона знає про мене багато чого, але не каже.

-Сподіваюсь ти знаєш що робити,-Атея вийшла у коридор.

    Мерабель лягла у ліжко. Вона намагалася забути про Максима. Не вистачало тільки ще однієї пожежі. Живіт досі крутило а стискала, наче губку. Очі самі заплющились і сон огорнув Мерабель.

***