Важлива розмова

    У вечері до Мерабель заглянула служниця. Вона помітила, що дівчина сидить вдивляючись у вікно й не стала заважати. Жінка поклала речі на ліжко та сказала що на неї чекають. Бель знехотя підвелася. Як тільки двері зачинилися, дівчина швиденько одягнулася і пригладила волосся.

    Мерабель прийшла на вечерю. Король Данетай та королева провели дівчину схвальним поглядом. Тепер її довге та незручне вбрання влаштовувало їх. Бель сахнулася, коли вловила на собі вбивчий погляд Ольгерда. Спочатку дівчина не могла зрозуміти чи мара це чи дійсність, згодом все прояснилось.

-Ми не стали чикати до завтра,-мовив білий король,-Ти хотіла поговорити з моєю дочкою?

-Хотіла…-стривожено бовкнула Бель,-Де ж вона?

-Зараз вона з своїм нареченим.

    Ці слова боляче різали слух. Мерабель скривилася. Вона сіла на своє місце, очікуючи коли вже усі прийдуть. Тай про що взагалі можна розмовляти їм у двох. Дівчина відчула як долоні стають гарячими. Ревнощі погана штука. Раптом до зали ввійшли «молодята». Атея виглядала трохи засмучено, але коли побачила Мерабель одразу потеплішала. Максим вмостився біля принцеси і провидиця відчула як потроху втрачає контроль.

-Пробачте та я не зголодніла.

    Мерабель прожогом вибігла з зали. Не вистачало тільки влаштувати там пожежу. Вона притулилася спиною до холодної стіни глибоко дихаючи. З усіх сил дівчина намагалася заспокоїтись. Її руки спалахнули яскравим вогнем, що не завдавав їй шкоди. Мерабель хотіла припинити це. Вона навіть опустила руки у вазу з квітами, але коли витягнула вони знову розгорілися. Слідом за провидицею з зали вийшов принц.

-З тобою все гаразд?-стурбовано поглянув на неї Макс.

-Я не можу це припинити,-з відчаю проскиглила Мерабель.

    Принц хотів взяти дівчину за руку, щоб заспокоїти її, але добряче опікся. Він відсахнувся стиснувши свою правиця в кулак.

-Пробач,-з переляку Мерабель вдалося загасити стихію.

-Все минулося,-повідомив принц.

-А якби з тобою щось сталося? Більше не наближайся до мене. Я неконтрольована.

-Мені байдуже. Я завжди буду поруч,-Максим стиснув Бель в обіймах,-Повертайся в залу.

-Передай Атеї, що я зачекаю на неї у своїй кімнаті.

-Як знаєш,-хлопець зник за дверима.

    Мерабель відчула полегшення коли залишилась на одинці. Здається злість, страх та смуток відступали. Тіло одразу огорнув приємний спокій. Дівчина пройшла у свою кімнату зачинивши міцно двері. Вона не могла повірити у те, що ревнує Максима до принцеси. Бель розпросталася на ліжку. Вона розкинула руки в сторони, замислившись про свою смерть. Чи готова дівчина померти заради корони? Звичайно що ні. Тут вона наче в пасті. Де б Мерабель не переховувалась її знайдуть. Якщо провидиця Ока сказала, що Бель помре, отже, так має статися. Потроху дівчина призвичаїлась до цієї думки. Вона навіть змирилася з своєю неминучою загибеллю. Їй немає чого втрачати. У неї немає рідних, друзів чи близьких, окрім Максима та Атеї. Мерабель підвелася та пройшла до вікна. Вона навстіж прочинила його, перехилившись через підвіконня. На вулиці був спокій. Продавці на площі складали свій товар. На небі з’являлися перші зорі і місяць змінював сонце. Дівчина звернула увагу на молодого хлопчину, який поглядом пожирав панянку, що купувала квіти. Спочатку незнайомець рушив їй на зустріч, а потім повернув назад. Дівчина розплатилася за букет волошок і скоса поглянула на юнака. Мерабель вирішила трохи розважитись. Вона витягла свою руку вперед. Здійнявся легкий вітерець, який схопив капелюшка панянки та кинув до ніг незнайомця. Хлопчина дбайливо підняв річ, обтріпав та віддав власниці. Між ними зав’язалася розмова. Мерабель дивилася на їхні очі які світилися від щастя. Потім дівчина зачинила вікно і сіла напроти дзеркала.

    У двері тихенько постукали. Бель підхопилася й кинулась відчиняти. Цього короткого та ніжного стуку дівчина ні з яким не сплутає. На порозі постала стурбована принцеса. Мерабель кинулась в обійми Атеї.

-З тобою все добре?-запитала принцеса зачинаючи двері на замок.

-Все погано,-Атея видавалася Мерабель такою рідною, що провидиці хотілося поділися з нею усім.

-Розповідай.

-Ти напевно зненавидиш мене після того що я скажу тобі.

-Люба, ти стала для мене наче сестра. Я все зрозумію,-Атея підсіла ближче до подруги.

-Я закохалася в твого нареченого. Я ще ніколи не відчувала такого.

-Мені дуже шкода. Ти знаєш, що мене примушують до шлюбу з ним.

-Нічого не поробиш,-підтвердила Бель,-Однаково ми з ним не зможемо бути разом.

-Чому?-здивовано кліпнула принцеса,-Вихід є завжди.

-Я помру підчас подорожі в минуле за короною. Моє червоне намисто знищене. Воно мало вберегти мене від смерть.

-Тоді не треба діставати корону минулого.

-Ти ж знаєш, що мене примусять,-засмутилася Мерабель.

-Ми щось обов’язково вигадаєм.

-Забуть про це. Я хотіла поговорити з тобою не про корону чи принца.

-Тоді про що?-здивувалася Атея.