Я більше не вірю

2.

- Це була погана ідея! - уже всоте за сьогодні повторює Діна, коли ми повертаємося у мій продюсерський центр, щоб поговорити з Дейвом. Мені цікавий подальший план дій і головне - яка саме робота чекає на мене та гурт "БезМеж".

- Досить, подруго, - кажу абсолютно спокійно. Відкидаю голову на спинку сидіння та прикриваю очі. - Це була чудова ідея. Я побачила Адама, а він мене.

Ми обоє сильно змінилися за п'ять років - і це факт. Адам завжди був красунчиком, і дівчата за ним табунами ходили. Та зараз він начебто змужнів, став вищим та ширшим у плечах. І я дуже сильно змінилася. Від тієї скромної дівчинки, котра два слова не вміла зв'язати, нічого не залишилося. Хіба що кучері, які я нікому не дозволяла випрямляти за ці три роки. У мене гарне підтягнуте тіло, красиве обличчя, дорогий одяг. Але головного у мене немає… я самотня. 

Один з охоронців відчиняє для мене двері, коли авто зупиняється на підземній стоянці компанії. Одягаю на очі окуляри і покидаю салон. Навколо ні душі, і це добре. Я звикла до того, що журналісти переслідують мене на кожному кроці, але сьогодні не хочеться спалахів фотокамер та цілої купи запитань. 

Дейв вже чекає на мене у своєму кабінеті. Він підстрибує на ноги, як тільки я переступаю поріг. 

- Зірочко моя! - цей чоловік трохи екстравагантний і з непростим характером. Та він чудовий професіонал, і для мене це головне. У Дейва білосніжне волосся, зібране у хвіст, та красивий костюм з блискітками бірюзового кольору. Спочатку продюсер цілує мене в обидві щоки, а потім пропонує зайняти місце на дивані. - Як пройшла зустріч з рокерами?

- Вони шоковані таким тандемом, - відповідаю з усмішкою. - Ти впевнений, що варто так ризикувати? Я, звісно, люблю ось такі божевільні ідеї, але зовсім не хочу, щоб все це якось зашкодило хлопцям.

- Ти серйозно зараз?- фиркає Дейв та сідає у крісло навпроти мене. - Зірочко, в першу чергу про себе варто думати, а вже тоді про всіх інших. Ти ж мене знаєш, дорогенька. Я ніколи не роблю того, у чому не впевнений. 

- Знаю, - і це правда. З Дейвом мені сильно пощастило. - Я хотіла дізнатися про подальший план дій. 

- Ну що ж, тоді слухай! - хмикає продюсер. - Післязавтра ти разом з рокерами з'явишся на премії. Це було фурор! І саме там ви повідомите про спільну пісню і навіть кліп! 

- Ого! - чесно кажучи, я не думала, що ця співпраця буде настільки довгою. Навіть не знаю, радіти мені чи ні...

- Ага! - продовжує Дейв. - Далі запис пісні і її презентація. Потім спільний виступ у день прем'єри. Зйомки кліпу і завершальний штрих: ти виступиш разом з ними на сольнику "БезМеж". 

Зі слів Дейва зрозуміло, що співпраця ця триватиме в середньому місяць, а то й більше. Отже, саме стільки у мене буде часу, щоб повернути Адама. 

Сьогодні у мене репетиція виступу до нової пісні. Саме тому після Дейва прямую у свою гримерку, де зможу переодягнутися в лосини та зручну футболку. В залі на мене вже чекають танцюристи та хореограф. На наступну годину я просто вимикаю голову та повністю розчиняюся у музиці. Люблю, щоб все було ідеально, саме тому готова повторювати раз за разом, щоб вивчити кожен рух на зубок. 

Коли ж репетиція закінчується і всі починають збиратися, я змахую пасмо волосся, що постійно прилипає до мокрого від поту обличчя, і повертаюся у бік дверей. І тут мене чекає справжній шок. На порозі стоїть злий, як чорт, Адам і, здається, намагається вбити мене одним лиш поглядом.  А швидко він мене знайшов…

- Ліро, це хіба не...?- запитує розгублено Крістіна, дівчина-хореограф. Танцюристи також перешіптуються у мене за спиною. Ну супер, тільки чуток мені не вистачало!

- Залиште, будь ласка, нас самих, - прошу Кріс, та вона, здається, не впевнена, чи варто це робити. Коситься у бік Адама, а тоді просить танцюристів покинути зал. 

Адам стримано чекає, коли за усіма зачиняться двері, а коли ми залишаємося лише вдвох, стрімко наближається. Шкода, що зараз я трохи не в формі. Спітніла та втомлена перед просто ідеальним фронтменом "БезМеж".

- Чого ти добиваєшся, Ліро? Хіба мало того, що вже сталося? - без підборів я поряд з ним, наче дюймовочка. Доводиться голову задирати, щоб добре бачити його обличчя. Адам злий, і видно, що йому неприємна моя компанія. 

- Це була не моя ініціатива, - навіть не знаю, де беруться сили, щоб говорити спокійно. Всередині цілий океан з емоцій. Мені так хочеться його поцілувати, відчути тепло тіла. Дуже важко тримати себе в руках, проте змушена це робити. По-іншому ніяк. - Ти маєш розуміти, що для твого гурту така співпраця піде на користь. Треба лише потерпіти мене один місяць. Хіба це так важко?

- Я не хочу тебе бачити, Ліро, - холодно відповідає і зовсім не розуміє, що його слова роблять мені боляче. - Ти така... яскрава стала. Зовсім не схожа на ту дівчину, котру я кохав. Ти цього так прагнула, щаслива тепер?

Ні… зовсім ні… 

- Що тут відбувається? - двері різко відчиняються - і в студію вривається сам Дейв. Схоже, Кріс таки доповіла йому про мого гостя. - Адам?

- Я вирішив першим розпочати нашу співпрацю. От приїхав пісню обговорити, - музикант різко змінюється в обличчі та, давши мені спокій, прямує до мого продюсера. Тисне йому руку й продовжує говорити. 

- Пісню? - дивується Дейв. - У тебе є ідеї?

- Ну, звісно! - надто емоційно випалює Адам. - Може, обговоримо це у вашому кабінеті? Тут трохи не те місце. 

- О, так! Звісно! - у Дейва загоряються очі й він дивиться у мій бік. - Зірочко моя, приведи себе до ладу і підтягуйся до нас. Думаю, буде цікаво послухати Адама. 

Сам музикант кидає у мій бік швидкий погляд, і мені не треба бути ясновидцем, щоб зрозуміти: він щось задумав. 

Коли вони йдуть, я сідаю просто на підлогу і кілька разів глибоко вдихаю та видихаю. Здається, я таки недооцінила власні сили. Поруч з Адамом дуже важко тримати себе в руках. Він дійсно вважає, що я змінилася, і дуже сильно помиляється. Змінилася лише обгортка, а от наповнення залишилося таким самим. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше