Глава 4

 Разом зі знахідкою Ніна поїхала до поліції. Ледве добившись зустрічі з Олексієм Івановичем вона поклала на стіл шматок тканини.
- Я знайшла це у кімнаті моєї сестри.  Я не знаю як, але, можливо, це допоможе.
Слідчий здивовано підняв брови.
- Ти знаєш, що ти знайшла? Це ж речовий доказ, дуже важливий. На ньому є твої відбитки?
- Ні, я була дуже обережною. А як цей клаптик тканини допоможе у розслідуванні?
- Дивися. - Олексій Іванович у рукавичках взяв шматок у руки. - Цей шмат тканини свіжий. Він не згорівший, на ньому немає давніх слідів пороху. Його ніби підкинули.
- Ви хочете сказати, - Здивувалася Ніна. - що є вірогідність, що Кіра жива?
- Думаю так. - Слідчий замислився. - Я зараз піду до свого начальства і розповім про все, що ти знайшла. Намагаюся добитися продовження розслідування. Зачекай мене тут.
Олексій Іванович вийшов. Ніна роздивилася кабінет. На столі слідчого лежала фоторамка. Ніна підняла її і поставила на стіл. Її погляд впав на фотографію. На фото був слідчий з... Ромою? Ні, напевне, це співпадіння.
Олексій Іванович повернувся у кабінет. Він був похмурим. Сівши за стіл, він сказав:
- Начальство не хоче відновлювати справу.
- Але як? Невже доказів недостатньо?
- Для них ні. І вони не хочуть морочитися з цим. Але не хвилюйся, я таємно продовжу розслідування.
- Дякую.
Ніна поїхала до Рити. Поки що вона жила у неї. Дівчата сиділи у кімнаті і розмовляли.
- Де ти була увесь цей час? Я тобі дзвонила, ти не брала трубку.
- Я знайшла свіжий клаптик Кіриної сукні і відвезла його в поліцію.
- Тобто свіжий? Його хтось підкинув.
- Напевне.
- І це значить, є шанс, що Кіра жива?
- Так. Слухай, Рито, ти можеш мені сказати, ти випадково не бачила, чи не сварилася Кіра з кимось останній час?
- Вибач. - Рита похитала головою. - Я рідко бачу твою сестру, як і всі наші друзі. Тому я нічим не зможу тобі допомогти.
- Ясно.. Тоді, допоможи мені з однією справою. І Макса поклич.
Роман
Рома йшов додому і думав про Ніну. Він розумів, що їй зараз боляче, але не міг її ненавидіти менше.
Дорога до його дому йшла через згорівший будинок. По розповідям батька, це був будинок Ніни. Сильно обгорів! 
Хлопець вирішив туди зайти. Йшовши по згорівшим кімнатам, він чомусь уявив, як би тут усе виглядало цілим. Проходивши біля однієї з кімнат, хлопець помітив щось блискуче на згорівшій дошці. Це була сережка. Цікаво, чия? Ніни? Чи її мами? Чи сестри? Рома вирішив забрати сережку собі і потім вирішити, що з нею робити.
Ніна
Поки Рома ходив по згорівшому дому, Ніна, Рита і Макс поїхали до Гриші, який не з'являвся у школі вже два дні, з дня смерті Кіри.
Двері друзям відчинила мама Гриші, Марина. 
- Привіт. Я рада, що ви прийшли. Проходьте.
Вони ввійшли. У вітальні сидів Гришин тато, Віктор.
- Привіт банда. Радий вас бачити. - Він побачив Ніну. - Ніночко, я знаю що сталося. Співчуваю.
- Дякую, дядю Вітю. - Ніна зітхнула. -   Гриша вдома?
- Так, він у себе. - Обличчя Віктора було стурбованим. - Через смерть Кіри він замкнувся і не виходить з кімнати вже другий день.
- Значить, наше завдання - вивести його з дипрессіі. - Сумно посміхнувся Макс. - Ну що, дівчата, ходімо.
Друзі піднялися нагору, до кімнати Гриші. Ніна постукала і потягнула двері на себе. Але їх чекало розчарування - вони були зачинені. 
- Гришо, відкрий двері, це ми! - Крикнула Рита.
- Ми прийшли допомогти тобі! - Підключився Макс. - Не мовчи!
- Що вам треба від мене? - Почувся голос з іншої сторони дверей. - Я не хочу нікого бачити.
- Ти другий день не виходиш з кімнати і нікого до себе не пускаєш. Я знаю, що це через мою сестру.
Слова Ніни подіяли. Клацнув замок і двері відчинилися. За ними стояв Гриша. Але це був не той Гриша, якого знали друзі. Той завжди був веселим і завжди усіх підтримував. Завжди був поряд і нікому не нав'язувався. А цей був іншим. Його очі були червоними від сліз, а кімната позаду нього нагадувала звалище: уламки від скляних речей, пір'я від подушок, перевернутий стілець.
- Ну, чому стоїте? - Голос Гриші теж був не таким, як завжди. - Раз прийшли, так заходьте.
Ледве дійшовши до ліжка, троє друзів сіли. Четвертий підійшов до вікна.
- Ніно, можна питання?
- Так.
- Коли похорон Кіри.
Ніна замислилася.
- Не знаю. Треба дочекатися, поки мої  прийдуть до тями. Там і вирішимо. Коли буде точно відомо, я скажу, обіцяю.
Гриша теж сів на ліжко. 
- Вибачте, що не виходив на зв'язок два дні. Мені потрібно був час. 
- Все нормально, друже. - Макс поклав руку на плече хлопця. - Головне, що ти зрозумів це.
- А тепер, - Посміхнулася Рита. - йди униз їсти, ти ж два дні тут сидів без їжі і води.
- А ви?
- А ми поки приведемо твою кімнату в нормальний стан. - І Ніна потягнула Гришу вниз. - Давай давай, скоріше.
Гриша спустився вниз. Ніна повернулася в кімнату.
- Як думаєш, він впорається? - Спитала Рита. 
- Я впевнена в цьому. А тепер давайте прибирати.
Наступні кілька годин усі четверо прибирали кімнату, паралельно розповідаючи одне одному жарти і смішні історії. На цей час вони навіть забули, що зібрало їх тут...
Наступного дня Ніна з Ритою опитували одноклассників Кіри і всіх, хто її хоч трохи знав. Але результату це не принесло. Ніна вже готова була здатися.
- Нічого не виходить, розумієш? Ніхто нічого не знає, чи не хоче говорити. Ми нічого не можемо зробити!
- Не хвилюйся, - Заспокоювала її Рита - можливо, ми не всіх опитали. А, може, ми взагалі не тим займаємося.  Треба вигадати новий план. - Дівчина подивилася за спину Ніни. - Це що, Гриша?
Ніна теж обернулася.
- Невже? Схоже, він вирішив знову піти до школи.
- Давай підійдемо.
Дівчата підійшли до Гриші. Хлопець помітив їх і пішов назустріч.
- Привіт. 
- Бачу, ти вирішив вийти у світ - Посміхнулася Ніна. - Я рада.
До друзів підійшла восьмиклассниця.
- Вибачте… Ніно, тебе кличуть.
- Хто? 
- Не знаю, якісь хлопці.
Гриша подивився на Ніну.
- Все добре?
- Так. Я скоро повернуся. - Дівчина подивилася на восьмиклассницю. - Ходімо, покажеш мені, що то за хлопці.
Дівчата пішли по коридору. Пройшовши його, вони дійшли до спортзалу. Ніна подивилася на дівчину.
- Навіщо ми тут?
- Хлопці сказали тебе сюди привести.
Пролунав дзвінок.
- Гаразд, іди. Я далі сама.
Дівчина пішла. А Ніна, аккуратно відчинивши двері, зайшла в спортзал.