Я буду поряд завжди

Глава 5

 Зайшовши у спортзал, Ніна побачила там хлопців з паралельного класу. Вони, побачивши Ніну, підійшли о неї.
- Привіт! Нарешті ти прийшла.
- Що вам від мене треба?
Найвищий з хлопців посміхнувся.
- Нічого особливого. Ти така крута, тебе всі знають, всі поважають. А ми теж так хочемо.
- Але нас ніхто не хвалить, і поважають нас тільки хлопці і за силу. - Озвався другий хлопець. - Може, розкажеш, як у тебе так виходить?
Ніна запідозрила, що щось тут не так. Покликати у спортзал, щоб запитати про те, як отримати авторитет серед старшої школи? Дивно.
- Навіщо ви мене сюди покликали? Не могли спитати про це в коридорі?
- Ні. - Посміхнувся перший. - Взагалі, питання про авторитет - це прикриття. Насправді, ми покликали тебе, щоб показати, хто тут головний.
І троє хлопців, перекривши вихід, почали повільно наближатися до Ніни. Дівчина відійшла назад, але наткнулася на стіну. Хлопці підійшли впритул. Один різко вдарив Ніну в живіт, від чого вона зігнулася. Інший схопив її за футболку і вдарив об стіну. Ніна захиталася. Вона розуміла, що не зможе вирватися, але і здатися не може. Залишається тільки триматися.
Хлопці почали бити все сильніше. Удари були все частішими. Ніна вже не стояла - лежала. Але в один момент через біль вона почула, що хтось почав бити її нападників. Крики, стони, звуки бою... Це все перемішалося. Через кілька хвилин пролунав знайомий голос.
- Йдіть звідси і ніколи її більше не чіпайте! І моліться, щоб Ніна на вас заяву не накатала!
Це був голос Роми. Ніна все ж боялася піднімати голову. Коли, по звуку, ті хлопці вийшли, вона все ж таки спробувала піднятися. Але щойно стала на ноги, захилатася. 
- Тихо! Не падай. - Рома підтримав її. - Ти як?
- В голові паморочиться… І все тіло болить. 
- Давай допоможу дійти до медпункту.
Вони вийшли зі спортзалу і пішли в сторону медпункту. Йшли тихо. Ніна відчувала, що їй все важче йти. Це помітив і Рома.
- Ще трохи. Потерпи.
Вони дійшли. Ніна сіла на кушетку в медпункті і зітхнула. Медсестра швидко закрутилася навколо неї, випровадивши Рому з кімнати. Хлопець крикнув, що піде у клас усе розповісти вчительці.
Протягом всього уроку медсестра оглядала Ніну. Наприкінці з впевненістю сказала, що в неї легкий струс мозку,хоча краще звернутися до лікаря. У цей час в медпункт майже ввірвалися Рита і Макс з Гришою.
- Нінка, ти як? - Рита, схоже, хвилювалася більше всіх. - Ми так злякалися. Що сталося? Хто тебе чіпав? Вони тобі нічого не зробили? Хто це був?
- Та зачекай ти. - Перебив її Гриша. - Дай їй прийти до тями. - Він подивився на Ніну. - Ти як?
- Так собі. Медсестра сказала, що у мене легкий струс мозку. 
- А ти будеш йти до лікаря? - Знову напала з запитаннями Рита.
- Так, ввечері піду.
- А що ж все таки сталося? - Спитав Макс. 
- А вам Рома нічого не розповів? - Здивувалася Ніна.
- Він розповів тільки те, що почув крики зі спортзалу. Коли ввійшов туди, побачив, що тебе б'ють. Розігнав тих хлопців і допоміг тобі дійти до медпункту. То що сталося?
Ніна розповіла все, що сталося в спортзалі.
- А ти заяву подавати будеш?
- Не знаю. Напевне.
Так, як це був останній урок, компанія пішла додому. Макс і Гриша трохи підтримували Ніну. На виході вони зустріли Рому. Він підійшов до друзів і подивився на Ніну.
- Бачу, тобі вже краще. Не потрапляй більше у неприємності.
Сказавши це, він пішов. Підлітки переглянулися і мовчки пішли додому.
Вдома, сидівши у себе в кімнаті, Ніна думала про Рому. Він врятував її, провів до медпункту, підійшов після школи. Але спілкувався холодно. Що ж вона йому зробила?
Раптом у кімнату увірвалася заплакана Рита. Ніна підхопилася з ліжка.
- Що сталося? Чому ти плачеш.
Рита крізь сльози промовила:
- Макс… він у поліції!
- Що? Що він там робить?
- Я... Я розкажу. Ми гуляли... І Макс відійшов за кавою... У Цей час... до мене... підійшли якісь чоловіки... сказали пройти за ними… Я опиралася... вони почали тягти мене силою… Макс помітив це... підбіг і захистив мене... Але у сутичці він розбив одному з чоловіків голову... Його забрали в поліцію і звинувачують у вбивстві!
Рита заридала. Ніна, обіймаючи подругу, намагалася зрозуміти щойно сказане. 
Наступного дня Ніну розбудив телефонний дзвінок. Це був Іван Федорович. Дівчина взяла слухавку. 
- Я слухаю. Є якісь новини?
- Так, є. І хороші. Твої рідні прокинулися.
- Справді?
- Так, але тобі не обов'язково приїжджати, я знаю, що вчора сталося.
- Я зараз приїду.
Ніна швидко вдягнулася і тихо вийшла з кімнати. У голові ще паморочилося, але дівчина не зважала на це. Зараз її думки були зайняті іншим.
- Ніно, ти куди?
Біля дверей стояла Рита. 
- Мої прокинулися. Я в лікарню.
- Ти впевнена? У твоєму стані…
- Я знаю, що треба у моє стані. Але я хочу побачити свою сім'ю. 
Рита зітхнула.
- Ходімо. Нам по дорозі. Я в поліцію, до Макса.
Дівчата вийшли разом, але потім їхні шляхи розійшлися. По дорозі в лікарню Ніна думала, як скаже іншим, що Кіра померла.
Дізнавшись, у якій палаті її сім'я, Ніна пішла по коридору. Вона так спішила, що не помітила, як влетіла в когось.
- Вибачте...
- Ніна?
Ніна підняла голову.
- Рома? Що ти тут робиш?
- А ти?
Подивившись у сторону палати, він кивнув.
- Ясно.
Поряд з хлопцем вона побачила слідчого, який веде її справу. Він теж побачив її.
- Привіт. Радий тебе бачити. - Сказав Олексій Іванович. - Я вже опитав твоїх рідних, тому ти можеш пройти.
- Дякую.
- Тобто це її справу ти ведеш? - Раптом здивовано вигукнув Рома.
- Так. 
- Тепер точно все ясно. Я піду.
Хлопець розвернувся і різко пішов. Ніна зі слідчим переглянулися.
- Що з ним? Ви знайомі?
- Так. Це мій племінник.
- Ваш племінник?
- Так.
- Хмм... Тоді вам слід знати, що він мене ненавидить.
- Хоч і врятував тобі життя. Так, я все знаю. Гаразд, йди вже. Твої рідні, напевне, вже тебе зачекалися.
Ніна обережно зайшла у палату. На ліжках лежали її мама, тато і бабуся з дідусем. Жінки голосно плакали, чоловіки плакали тихо, заспокоюючи їх. Ніна тихо спитала:
- Ви вже знаєте?
Тато з ненавистю подивився на доньку.
- Чому… Чому ти дала їй померти? Чому ти не врятувала її?
Ніна була не готова до такого.
- Я не встигла… Вона вже була...
- Ні, не кажи цього слова! - Крикнула мама. - Краще б ти померла, ніж Кіра!
Що? Ніна перевела погляд на бабусю з дідусем. Їхній мовчазний погляд наче казав, що вони згодні зі словами мами.
На очі Ніни навернулися сльози. Вона майже вибігла з палати.
Не звертаючи уваги на запитання лікаря, дівчина побігла на повітря. Опинившись на вулиці, вона заридала у повний голос.
- Що, боляче? Тепер розумієш, як це?
Ніна підняла голову. Над нею стояв Рома.
- Що я маю розуміти?
- А тобі що, батьки нічого не розповідали?
- Ні.
На обличчі Роми промайнуло здивування.
- Тоді сама подумай.
Ніні це набридло.
- Про що я маю подумати, про що? Ти постійно мене у чомусь звинувачуєш, робиш мене постійно у чомусь винуватою! Чому ти так ненавидиш мене?!
Ніна подивилася прямо хлопцю в очі. На мить в очах Роми промайнув жаль, але це було лише на мить. Знову холодний погляд. І знову мовчання.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше