Продовження 3

Море було холодним, пронизливий вітер дув в обличчя піднімаючи пісок, хвилі вдарялися в берег, замочуючи берегову лінію. Ти вступила босими ногами в пісок пройшовши до хвиль, зупинилася на початку дотикаючись до води. Небо було пурпурового відтінку з татками сірого. Вдалині можна було помітити як блискавиця вдарялася в воду. Навколо не було жодних людей, ти скривившись зробила ще кілька кроків у воду. Море, я часто дивуюся тому що наше море так відрізняється від інших які я бачив. Воно надто тихе, та коли вже починається буря, то піднімає найбільші хвилі які тільки можуть існувати. Саме така буря і починалася тої ночі в водах синього Чорного моря. Ти повернулася до мене, усміхаючись. Усю дорогу сюди ти мовчала, лише притискалася до мене, і дивилася навколо. На твоєму обличчі появилася посмішка перша, за всі ці дні. Твоє волосся здіймав вітер розносячи, запах парфумів по всьому берегу. Тоді коли ми зупинилися в маленькому дому коло берега, я був проти щоб ми йшли саме зараз на пляж. Було темно та холодний вітер дув зі північної сторони затоки. Крім хвиль які вдарялися об берег не було видно ні маяка, ні буїв на морі. Цього вечора море вирішило показати свою силу, і здається ти зовсім не боялася її. Над головою пролунав грім, мене мало не вразило від того що я підскочив на ноги. Ти вже сиділа в морі перебираючи ногами. Ні, грім ні страх попасти під зливу тебе не лякав, ти дивилася перед собою, наче бачила щось таке чого я не міг помітити. Хоча були лише розбурхані стихією хвилі, та божевільно лякливе небо. Кинувши рюкзак за кілька метрів від води. Почав підходити до тебе, коли вчергове пролунав грім. Цього разу ти повернула голову. Твій купальник і шорти вже були мокрими. І хвилі що разу більше накривали твоє тіло. Вставши поруч хотів сказати потрібно повернутися назад. Але ти так дивилася на природу навколо, що я не зміг забрати тебе б навіть якщо взяв би на руки.
- Тут така гарно.- промовила ти піднімаючи очі на мене, перша капля впала на твої губи, небо одразу заблискотіло кількома відтінками жовтого. Наступної миті пролунав дзвінкий звук. Це було так близько, що моє серце на мить просто перестало битися.
- І небезпечно!
- Поглянь навколо, коли ще буде така можливість, коли ще ми залишимося цілком самі зі стихією, коли життя наше буде ще таким як зараз??- запитала опустивши голову на воду розпростерла руки, і тепер вже вода могла понести твоє тіло. Я сів поряд схопивши за руку, хвилі піднімалися.
- Я ще ніколи не бував тут в такий час,
- Я відчуваю легкість спробуй, ти сам казав.- промовила я розігнув коліна випрямивши ноги, вода швидко наповнила мої шорти. За мить моя голова вже лежала на воді, вода піднесла нас, і моє тіло наче поєдналося водою. В рот та вуха почала потрапляти вода. Очі хотілося закрити. я раптом підвівся, те що вода нас могла віднести далеко лякало мене. Ти оглянулася, в той момент над нами пролунав грім. Цього разу я підняв тебе на руки. Вода діставала моїх стегон, ми відплили від берега надто далеко.
- Ти чого? – запитала обійнявши мою шию з тебе капало,
- Дощ,- мовив я коли вода просто почала литися з такою силою що попереду я міг лише не чітко бачити наш будиночок за кільканадцять метрів від нас. Шалений струмінь води. Коли ми дійшли до берега я вже був повністю мокрий. З мене капало, твоє волосся стало як губка, ти засміялася взявши його до рук.
- Побігли,- схопивши тебе за руку мовив. Позаду нас пролунав ще більший грім.
Зупинившись на ганку, ти викрутила своє волосся, я відкрив двері дивлячись на те як сумка мокне під дощем. Ти засміялася потягнувши мене до середини.
- Забереш потім, холодно,- мовила підійшовши до каміна. Потрібно було швидко розпалювати вогонь, ти почала знімати з себе одяг. Спочатку шорти, кинула на підлогу коло вікна, потім скинула блузку в якій була, залишилася лише в білизні. Сіла в позу лотоса склавши руки в гору, повернулася до мене, я закрив вікно, та двері. Коли над головою знову пролунав грім цього разу в дах щось врізалося. Здається тебе зовсім не збентежило те що влетіло кілька секунд тому в будинок. Буря була сильнішою чим я думав, потрібно було вибігти на вулицю забрати рюкзак, а то його просто віднесе геть. Я відкрив двері поглянувши на тебе, ти розгубилася не встигла щось сказати я вже біг. Вітер піднімав мою мокру футболку в гору, задуваючи очі піском. Помітивши крізь дощ та вітер рюкзак схопив його. Побачивши як ти біжиш до мене, в спідній білизні яка за мить стала мокрою.
- Міг взяти її рано,- мовила прикриваючи голову.
- Там документи та ключі від байку. Такий вітер відніс би її геть, нащо ти бігла за мною.- питаючи ми зайшли в дім, я знову закрив двері. Ти була ще більше мокрою чим до цього.
Тільки ми сіли на підлогу закутавшись в покривало коли над нами пролунав такий грім що мені здалося на мить щось вибухнуло. Ти підняла очі на мене, а тоді знову опустила їх на підлогу, як раптом світло над нами згасла. Темрява поринула весь дім, я відчув як ти схопила мене за руку. Було дивно після того як ми посварилися це було вперше.
- Тут є свічки? – запитала підтягнувшись до мене.
- Ну мають бути в кухні мама залишала їх коли ми були в останнє рік тому,
- Часто вибиває світло?- запитала піднявшись, я помітив твоє обличчя крізь вогонь який був в каміні можна було бачити на кілька метрів.
- Буває коли така погода.
- Дощ, вітер буревій,- засміявшись мовила. – я візьму свічки де вони.
- Тоді я з тобою, покажу.

Кімната була як вогник на новорічну ніч. Навколо маленькі промінчики, на підлозі на столі. Розставивши свічки по всій спальні, не хватало лишень пелюсток роз для завершення композиції. Ти лежала прикриваючи своє тіло тканиною, дивилася на стелю на якій було крихітне вікно. По якому вдарялися краплини, цей звук удару розносився по всій кімнаті, додаючи атмосфери. Сівши на ліжко поряд поглянув на тебе. Здається тобі подобалося те що відбувалося навколо. Буря, вітер море, хвилі все це тебе заворожувало до без пам’яті.
Було не так пізно щоб спати та й вся ця атмосфера зовсім не була для сну. Ти підвелася. Сівши.
- Розкажи про себе?- запитала дивлячись на мене прямо. Ти і раніше так дивилася, та я не міг зрозуміти який клір твоїх очей. Цієї ночі вони були в тебе не то карими не то зеленими, янтарними з оксамитовим відтінком трави. Розказати про себе, наче на якомусь інтерв’ю.
- Ну, мене звати Ян мені двадцять сім років я байкер. – ти засміялася розмахуючи руками.
- Ні, ні не це,- мовила я зупинився не розуміючи про що тоді говорити.
- Ну тоді ти, про себе?- ти раптом лягла на диван розпростерши свої ноги поклала на мене, підняла руки в гору усміхаючись.
- Я зовсім не цікава,
- Чому?
- Просто така як всі,- мовила твій голос змінився, ти зажурилася.
- Для мене ні, розкажи.- промовив поклавши долоні на твої п’ятки,
- Лоскотно,- відповіла смикнувши ногою.
- Я буду лоскотати тебе поки не почую правди, - мовив почавши робити свою справу, ти знову почала смикатися.
- Годі, добре, тільки досить.- крикнула, я відставив свої руки в бік. Ти мовчала якусь мить, перш ніж почати.
- Мене звати Роман Катерина Юріївна, мені двадцять п’ять років, буде колись – засміялася, стуливши рота.- я народилася в Рівному навчалася на секретаря, працювала,- ти підкреслила останнє слово так наче жаліла за тим що було колись,- в одній канторі, та після цього мене навряд назад візьмуть. Жила скучно ніде крім України не бувала, світу не бачила це мій другий візит на море. Ну здається все, а ..- мовила вставши поглянула на мене.- а згадала ніколи не водилася з байкерами,- ти засміялася так що я не зміг стримати себе. Я накрив тебе собою, почавши цілувати. Спершу лише в губи, потім в шию. Твоя ковдра сповзла в низ, відкриваючи твоє тіло. Я скинув залишки покривала в низ здається погасивши кілька свічок при цьому. Ти повернула голову на те що сталося, в кімнаті стало ще темніше.
- Тепер ти,
- Ніколи не цілував секретаря,- мовив поцілувавши тебе знову.
Цієї ночі ми не були кимось іншим, ми були собою. Були разом весь час, не відходячи ні на мить ні думками ні тілом. Так не хотілося щоб ця мить просто зникала, мені хотілося насолоджуватися тобою.
Я прокинувся від запаху, аромат млинців був по всьому домі, з гори на мене дивилося сонце, воно просто запікало моє обличчя, буря пройшла. Вийшовши зі спальні прикриваючись рушником оглянувся. Ти виглянула з під кухні всміхаючись на тобі були шорти, та топ від купальника. В руках тримала виделку, а на плиті була сковорідка. Коли ти встигла лише все це зробити, запах просто чарівний. Не думав що на кухні в нас були якісь продукти. Пройшовши до тебе, сів на крісло, ти повернулася поклавши на тарілку шматочок млина. В мене потекла слина, від побаченого. Давно не їв домашнього, цієї ночі я вперше за весь час почувався здоровим. Мені хотілося повторяти все це кожного дня, лише для того щоб знати що серце в порядку. Щоб ти була.
- Смачного,- мовила протираючи своє чоло.
- Дякую все добре?
- Так, я сходила рано на ринок бачила коли ми їхали сюди, купила все потрібне, але тут була лише одна тарілка і вилка прийшлося щось вигадувати.
- Ми тут не їли ніколи це дім коло моря, тут лише сорок квадратних метрів. Крихітка.
- Ага. Але тут ..- ти промовила поглянувши в вікно, - гарно тихо і людей не має, а пляж близенько.
- Так це татів відпочинок, коли я був малий ми часто їздили сюди. - лікарі часто казали що море допомагає, потрібно дихати солоною водою плавати. Та нічого не лікує, ти була якась блідувата, це трохи мене насторожило, може від вчорашнього не виспалася.
- Катя,- мовив доторкнувшись до твоєї долоні. – ти чесно добре себе почуваєш?.- ти знову кивнула. Та мені потрібно було насторожитися, на краєчку була твоя сумка, з неї визирали ті самі документи які ти возила з собою. Я краєм ока це помітив, але не хотів думати про погане. Тільки все починається. Нас чекав човен і море, поїздка та дельфіни.