Продовження 4

І давно знав, ти легше поглянула на мене зовсім не розуміючи про що я кажу, але я знав не тому що підозрював. А лишень тому що коли ти спала, мав дуже цікавість почитати що там таке через що ти так повелася в той день коли ми познайомилися. До того ж ти не говорила сама, чого була в лікарні. Я вирішив поглянути на записи ще в першу ніч коли ти спала, до того дня я просто не хотів тобі говорити про це. З мого боку це було не гарно, я знаю що в чужі справи лізти не красиво особливо коли людина не хотіла говорити про це. Та я просто не міг по іншому. Твоя хвороба та нотатки які лікар зробив. Я все прочитав, хоча там була так написано, здається в нас були однакові лікарі.
Ти повернула голову дивуючись, я вже думав що ти розізлишся. Але цього не сталося. Ти лишень видихнула з полегшеннями. Так наче не знала як про це краще сказати. Мені стало легко, тепер не потрібно було вдавати, чого я так не люблю робити. Капітан знову вийшов з рубки махаючи мені рукою. Я помахав йому в відповідь. Як знак що все чудово.
Яхта плила повільно після того як ми вже не бачили берегу, це значило що ми проплели вже досить багато. Я лежав на лежаку, ховаючи очі від сонця газетою, ти стояла коло поруччя дивлячись на море, яке було глибоко сине.
- Воно таке чорне?
- Воно не чорне просто водорості відбиваються, - відповів я, відчуваючи як сонце припікає моє волосся.
- Тобі не жарко, може підеш в рубку там кондиціонер є.
- Не хочу сам, скоро обід, ти не голодна?
- Ні, я сита, тут так гарно що просто не можу відірватися зробім фото. – Ти підійшла до свого лежака взявши телефон до рук. Знаючи що я не люблю фотографуватися, ти потягнула мене за руку, поставила на ноги.
- Ну в тебе ж руки довші на пам'ять.- мовила подаючи мені телефон.
- Ок, але тільки одне,
- Добре, - промовила я обійняв тебе, простягнувши руку в перед, і кілька разів сфотографував нас, коли наступний знімок робився ти раптом поцілувала мене в щоку, я не зміг стриматися і засміявся. В цей момент вийшов матрос, поглянувши на наші дитячі забавки.
- Перед нами дельфіни,- мовив показуючи рукою на лівий борт. Ти не могла такого пропустити, одразу зірвалася до краєчка. Я опустив телефон, повільно підійшов до тебе всунувши мобільний до кішені.
- Які вони смішні,- мовила тикаючи пальцем як мала дитина. – Коли будемо в місці зайдемо я зроблю фото, не хочу щоб воно загубилося чи стерлося.
- Добре,
Ти дивилася на них не відірвавши очі, до поки вони не зникли.
На обід я спустився в низ. Де було трохи холодніше чим на горі, нам подали рибу яку зловили тільки, було жарко їсти не дуже хотілося. В мене почала боліти голова, напевно перегрівся на сонці. Капітан попередив нас про те що краще зараз було сидіти в низу, на горі було дуже спекотно, температура була високою. На палубі було цікавіше чи зі мною в низу, але ти не говорила нічого. Сівши на підлогу поклала голову на мій живіт. Підняла її в гору позіхаючи.
- Якщо ти хочеш спати можеш лягти поруч. – мовив, спершу я хотів стриматися, але не зміг твоє волосся лоскотало мене. Я почав гладити його.
- В мене є сестра, я часто заплітав їй коси коли був меншим. Їй подобалося коли я робив це, вона казала що я міг стати стилістом.
- Смішно, ти ж так його здереш аж боляче.
- Ой,
- Нічого можеш продовжувати мені подобається. А де вона зараз?
- На Донбасі служить, вона військовий лікар, вже два роки як там. В тебе є рідні брати, сестри.
- Ну а як же без них. Коли їх не має життя не таке веселе. В мене є два брати один зараз на заробітках другий, маленький ще в школі.
- То ти найстарша.
- Ага, все на мені було завжди відколи я себе пам’ятаю. Катя зроби це, Катя піди погуляй з малим, Катя.- промовила ти я не знав як це зовсім, моя сестра старша від мене на п’ять років. Та ми гуляли з няньками, та водіями, не пригадую щоб мама заставила її хоча б раз погуляти зі мною.
Здавалося я заснув не надовго, коли прокинувся тебе вже не було. Піднявшись на гору помітив капітана який дивився на монітор, на дворі вже було темно, невже я так довго спав. Ти сиділа коло молодого матроса та сміялася. Раптом моє серце стиснулося так сильно, що я ледве зміг щось сказати. Переборовши свою ревність підійшов до вас, ти підвелася усміхаючись поглянула на мене. Я поцілував тебе, показуючи напевно йому що ти моя. Ти навіть цього не помітила. Сівши назад промовила хриплим голосом.
- Це Вадим, він розказував мені як працює вже другий місяць на цій яхті, він сам з Львова. Каже що вчиться на моряка вже другий рік. Такі смішні історії розказував що я мало не луснула від сміху.
- Гарно напевно, я проспав все.
- Ти заснув я не хотіла тебе турбувати, було жарко. Я розумію, за то я подивилася як ти спиш. – ти підморгнула мені, ти була веселішою чим рано, може тому що забулася. Хоча хто зна. Я сів коло Вадима, який не охоче підвівся на ноги, підійшов до капітана вибачаючись.
- Все ж потрібно було збудити мене, ти напевно скучала,
- Зовсім ні, все добре. Справді, ти виспався?
- Так, дуже. Де ми зараз.
- Острів зміїний можна пришвартуватися не надовго, якщо хочете пройтися в нас є ще час до повернення,- промовив повернувшись капітан. Ти просто пилила мене поглядом, я не міг тобі відмовити після того як ти склала руки в долонях і просила мене як котик.
- Так звичайно,
- Тільки на годину не більше, коло берега.
- Добре,

Ми зійшли на берег за північ, на острові нікого не було, лише маяк сіяв та гавкав собака десь далеко. Не велика хатинка в якій засвітилося світло після того як до неї підійшов капітан. Ми мали годину, після чого дорога назад. Вадим дав нам два ліхтарики, наказуючи щоб ми далеко не відходили. Острів не великий, але все ж таки на ньому живуть лише екологи та групи тимчасові, постійних жителів немає. Та й хоч якоїсь комунікації теж зовсім не було. Взявши тебе під руку, ми пішли в доль берега, остів мав кам’янисту зарослу поверхню. Через яку ти постійно шпорталася в своїх туфлях, після останнього разу ти просто їх зняла взявши в руки.
- Уяви собі ми майже на безлюдному острові, самі одні. – підійшовши до краєчка промовила. Хоча скеля була не високою, але все ж я налякався за тебе. Наблизився. Ти повернулася до моря, розпростерши руки в сторони, зробила це напевно як у фільмах, а може і повторила за ними цю позу.
- Я так хочу свободи!- закричала на весь голос.- ну а ти чого хочеш? Тут можна все ніхто не почує ні, хіба.- повернула голову назад на маленьке світло в темряві. Ми були не зовсім самі, але все ж коли ще випаде така можливість.
- Я так хочу тебе!!- закричав так сильно що мій голос ще кіль секунд лунав відбиваючись на воді. Ти повернула голову на мене розгубившись, не знала що сказати.