Продовження 5

- Пам’ятаєш, коли ми були маленькі,- дивлячись на колосок промовила піднявши очі в гору, сонце заступило твоє обличчя я бачив лише тінь яка падала від тебе. Ти доторкнулася до польової рослинки взявши її до рук.- ми гралися з цими колосками, вони були для нас і квітами для мами, і просто колоски для їжі. Ми часто рвали їх і просто бігали з ними.- ти знову поглянула на дикі колоски золотистого зеленого відтінку, відступаючи в бік. Здається в дитинстві ми бавилися зовсім іншими іграми, я знав що є така рослина, але ніколи на неї не звертав уваги, вона роста майже всюди.
- Ні, ми бавилися в козаки розбійники, - відповів я присідаючи порід коло тебе. Сонце засліплювало тепер нас обох, крізь його промені я міг лише прикривати очі та тримати за руку.
Ти попросила зупинити байк на пів дорозі до Києва, пояснивши це що хочеш пройтися по полю. Тепер ми стояли в доль дороги, перед нами мчали машини, фури, а ти просто дивилася на ці маленькі дивні рослини. Мені не хотілося щоб хтось потривожив тебе, чи хоча б звук пролетів повз. Зараз ти була такою спокійною, що здавалося ти справді поринула в то минуле яке багато для тебе значило. Та вже за мить фура яка проїхала повз почала сигналити, ти підняла очі на мене уважно розглядаючи моє обличчя, підняла руки ховаючи очі від сонця. Твій ніс був червоним, і очі не на місці.
- Поїхали,
- Якщо ти хочеш пройтися. Я просто припаркую мотоцикл на траві.- відповів я повертаючи голову до нього. Ти помахала головою що ні, сонце починало заходити ми мали доїхати до Києва вже за дві години. Та з кожним новим кілометром втома вдавалася. Ти виглядала стомленою, і дивною раніше ти ніколи не мовчала. Підійшовши до байку ти взяла його за ручку. Я залишився стояти на місці. Ні вирішив я ми не поїдемо далі до поки не відпочинеш, я теж відчував що вже не міг рухатися спокійно. Нічого страшного не станеться якщо лікар зачекає. Я зірвався з місця схопивши байк і потягнув його за собою в глиб трави. Ти розгублено стояла на місці кліпаючи війками.
- Ти чого я ж сказала ми можемо їхати,- гукнула мені в слід.
- Ні, я стомився заночуємо там,- показавши в сторону полів мовив, ти нахмурила брови видивляючись куди я показую. Тоді швидкими кроками почала підходити до мене, я йшов крізь густу траву не помічаючи під ногами нічого. Ти наздогнала мене доволі швидко, хоча я і не розумів для чого ти так поспішала. Вставши перед мною розставила роки по боках, нагадуючи якогось розбишаку.
- Не розумію, чого це ти зі мною все добре,
- Я знаю, але може мені ..
- Що тобі погано що тебе болить, - промовила ти обертаючись навколо, ти говорила не жартуючи на твоєму обличчі появилася серйозність. Хоча я зрозумів що це такий жарт, ти не переставала уважно спостерігати за мною. Я йшов далі, до поки ти не схопила мене за руку, цього разу твої нігтики врізалися мені в шкіру. Я зупинився.
- Справді, - мовила, уважно вивчаючи мене.
- Так, тоді тут,- спираючи мотоцикл промовив. Навколо було тихо, хоча час від часу було чути як проїхала велика машина чи вантажівка. Ти оглянулася дорогу було видно не так чітко, крізь дерева вона виглядала маленькою. По переду починався густий ліс, чи просто зарості, які ніхто вже не доглядав, навколо теж було багато трави, в якій ми могли легко сховатися від усього світу.
- Тут, так тут, виймай намет,- озвався ти до мене, я помахав головою що це займе багато часу та й прийдеться робити пригнуту траву тоді всі вже будуть бачити нас. Мені хотілося щоб ми були просто піню для всіх них.
- Що ти вигадав цього разу.
- Хочу просто спати так,
- Просто неба, але ж
- Ти не згодна,- обійнявши тебе за талію мовив цілуючи в носик. Ти нахмурила брови швидко звузивши очі, киваючи. Все було вирішено, з самого ранку продовжимо подорож. Я поглянув на годину вже було по дев’ятій.

Позіхаючи притулялася до мене, повільно поглинула в сон, я чув як ти сопеш на мої руці, перекидаючись з сторони в сторону. Моя рука вже оніміла від твоєї ваги, ти знову штурхнула мій бік, але я лише підтягнув тебе до себе цілуючи в голівку яка була в траві. Розплющуючи очі ти сонно немовби маленька крихітка усміхалася тоді знову заривала їх. Небо над нами було таким прозоро синім що я навіть зміг помітити як хмари пролітали повз. Лише промінчик місяця вийшов з лівого боку встаючи над головами, та вже на середині ночі він встиг зникнути з виду. Я закрив очі засинаючи разом з твоїм диханням. Навіть не відчув як мені було погано.
Я прокинувся від гудіння, ти стояла широко розкривши рота дивилася перед себе, спершу я не зрозумів в чому справа, але вже за мить побачив чоловіків. Два мужики років сорока дивилися на нас з якимось здивуванням, напевно думаючи невідомо що в свої головах. Я підійшов до тебе взявши тебе за руку, чоловіки похитали головою взявши свою пилку минули повз мовчки. Твоє волосся було все в гілочках та в кусочках трави. Ті самі колоски були в ньому. Мені прийшлося вибирати їх до того я ми сіли на мотоцикл та поїхали далі. Я ж помітив що моя рука отримала невеликий синець від постійного повертання. Коли все було готово ми вирушили далі. Ніч була просто незабутньою, хоча обоє не виспалися.

Моя мама стояла в холі дивившись на годинника на руці, що просто виблискував камінцями. Я помітив її ще коли запаковував свій байк. Вона також помітила одразу мене, схвильовано швидкими кроками відкрила двері вставши в позу розлюченої мами. Я розумів що в такому стані вона мало що могла помітити, тим паче тебе коли ти вийшла. Я взяв тебе за руку, так міцно як міг, розумів щоб вона зрозуміла все одразу буде не легко.
- Привіт ма, це Катя, я про неї говорив тобі,- мовив повернувши голову на тебе, ти усміхнулася вивчаючи мою маму, та лише посміхнулася подавши свою руку.
- Валентина Іванівна, мама цього обовтуза,- мовила.
- Ма, - але вона лише фиркнула.
- Лікар чекає вже дві години. Ти знаєш він приймає лише в цей час,
- Ма, я взагалі приїхав на обстеження для Каті, я ж казав тобі про це ти що за була,- ти опустила голову, я знаю було ніякового, але моя мама гонорова власна жінка інколи навіть батько не може справитися з її характером. Та вона поглянула на тебе видихаючи.
- Я пам’ятаю синку, але спершу твій лікар. Він чекає.
- Добре, - повернувши голову до тебе промовив.
- Це займе не багато часу можеш посидіти в холі попити каву, ми швидко я домовилася з найкращим лікарем він зробить томографію головного мозку і все пояснить рибка моя. – мовила моя мама поглянувши на тебе. Я розумів вставати між вами двома просто не реально, вона вихопила мене, потягнувши за собою. Ти залишилася стояти в холі кліпаючи очима.
Всі ці обстеження займають не так багато часу для хворого, як для того хто чекає. Не знаю скільки пройшло часу від тоді як я переходив з кабінету в кабінет. Але коли ми повернулися в приймальну, ти схиливши голову в низ спала. Мама відійшла в бік розмовляючи по телефону з кимось. Я підійшов до тебе взявши тебе за руку, ти відкрила повільно очі вивчаючи мене. Було вже доволі пізно.
- Ти як? – спиталася поглянувши на маму.
- Все чудово. Як було до цього.
- Я серйозно як твоє серце?
- Синку я маю їхати в мене справи. Твою дівчину чекає лікар за п’ять хвилин на другому поверсі. В неї при собі всі документи?- запиталася мама поклавши свій телефон до кишені. Ти машинально витягнула свої папери які носила весь цей час з собою.- Я надіюся ти будеш слухати лікаря є покрашення, але ми продовжимо шукати серце, - посміхнувшись до тебе мовила.
- Чула тебе чекають.
- До побачення, - мама поглянула на останок вийшовши в коридор.