Кінець

До вежі ми прийшли вже доволі пізно, сонце сіло і білетів не продавали, хоча ти так хотіла потрапити до середини, в ночі вежа світилася всіма відтінками, таке пропустити. Підійшовши до охоронця, я розумів що тут домовитися про таке буде важко, але ти стояла в стороні мерзла, твоя голова була досі без хустинки, яку ми ні як не могли купити. Чоловік поглянув на тебе після того як я дав йому сотню, але він повернув її назад. Я вже думав що вежу ми побачимо лише завтра, коли він підійшов до тебе.
- ma fille aussi Aimer Paris la nuit, Je te demande,- промовив він відкриваючи ворота, ти добре розуміла що він сказав, напевно серце чи що.

Коли ми пройшли на гору людей вже не було, залишалися лише ми та ніч. Справді Париж в ночі був просто чудовим, раніше я цього не помічав, ти стояла коло поруччя уважно дивлячись в низ, а тоді в гору, розглядаючи будинки. Було видно наш готель який світився білим світлом, повернувшись до мене усміхнулася. Навіть в темряві було видно що тобі подобалося, авжеж таке навряд не сподобається.
- Тут гарно, напевно найкраще що я бачила за останній час.
- Ти так думаєш?
- Так,
- А я?
- Ян ти ж не все ти єдиний, я кохаю тебе сильно!! – мовила підійшовши до мене.
- Як сильно?
- Ти що смієшся,
- Сильніше ніж, ..- задумалася ..- ніж життя,
- Я знаю. Просто жартую, повернемося в готель чи ще хочеш побути трохи тут,
- Я ще не все оглянула,- мовила повернувшись в бік.
- Ти знаєш історію Франції?
- Ні, може колись і вивчала, але для чого ти питаєш?
- Просто цікаво чому вона тобі подобається?
- Взагалі я мріяла бути тут з семи років від коли почула про неї. І знаєш що не сама, а з коханим чоловіком,
- Ось я тут,
- Ян,
- Я розумію, про що ти, але вже пізно і якщо нас тут побачать тоді можуть оштрафувати.
- Тебе зараз це хвилює,
- Ні, я просто боюся щоб ти не простигла тут вітряно,- справді був шалений вітер, і досі не розумію чому ми не помітили цього раніше, здається тобі він зовсім не заважав, ти дивилася на ліхтарі і думала. Про що ти тоді думала, я не розумів.

Коли я прокинувся тебе в ліжку не знайшов, спершу мені здалося що ти могла піти до іншої кімнати не розбудивши мене. Та коли я піднявся обійшовши весь номер, і тебе не знайшов моє серце просто завмерло. Куди ти могла подітися, я одразу почав набирати твій номер який знав на пам'ять. Ти не брала телефон, я повернувся в спальну і помітив твій мобільний на тумбочці він весь цей час був там, невже ти просто пішла, але куди не взявши свій телефон. Може тобі захотілося їсти ти вирішила спуститися в низ та замовити щось в ресторані. Чому тоді не розбудила мене, я встиг поглянути в шафу, твій одяг досі висів на вішаках. Ху видихнув знач ти не текла від мене. Та хвилювання не давало мені спокою, я хотів дізнатися куди ділася моя дівчинка. Вийшовши в хол, підійшов до адміністратора, добре що дівчина виявилася тою самою яка засиляла нас в готель. Вона сказала що ти вийшла годину тому з готелю запитавши лише де знаходиться одна з лікарень, назву якої я дуже добре знав. Про неї ми говорили лише раз, не знаю для чого тобі було потрібно їхати до неї. Але я викликав таксі та направився туди ж.
Я надіявся зустріти тебе в холі чи навіть з якимось лікарем, але точно не з нею. Я вибіг з таксі навіть забувши заплатити за нього, відкривши двері в зал помітив людей які просто заходили в ліфт ти була серед них, краєм ока я встиг помітити і маму. Що ти робила з нею я не розумів, не хотів знати що таке звело вас обох тут. Та продовжити далі йти за вами не встиг, мене зупинив водій доторкнувшись до спини, я дав йому гроші і одразу побіг сходами на гору. НЕ знаю що мене вело, але я опинився в тому місці в якому мені поставили діагноз, відкривши двері побачив вас обох. Мама повернула голову до тебе посміхаючись хлопнувши по спині, ти ніяково опустила очі в підлогу. Ніхто з вас не очікував побачити мене.
- Катя! Мама що коїться?- запитав стаючи на відстані кількох метрів від вас. Мама повернула голову, її здивуванню не було меж. Ти розкрила широко очі, налякано.
- Катя що таке чого ти тут?- запитав ще раз зробивши крок до тебе.
- Ян, я просто хотіла знати,- почала ти, але закрила рот з кабінету вийшов лікар, він підійшов до мами,
- Результати готові вона може бути донором, пухлина не є ускладненням, але є ризики.
- Які, ризики що за донор.- дивлячись на вас обох стиснув кулака. В голову все прийшло миттю, ось про що ти говорила вчора. Ні. Ти не могла бути донором, ні тільки не моя Катя не так. Я почав махати головою дивлячись на тебе.
- Ні, Катя це ж не правда скажи?
- Ян прошу тебе, ти обіцяв зрозуміти,
- Не так,- гаркнув я відчуваючи як все моє серце завмирає.
- Ян прошу тебе,- ти підійшла до мене заплакана схопивши мене за руки, я не міг повірити що ти готова таке зробити. Я відштовхнув тебе в бік, махаючи головою.
- Ні, ні Катя ти не можеш так зробити зі мною не можеш бути ним.
- Ян будь ласка зрозумій, це вихід для тебе мені і так не жити.
- Ти обіцяла теж мені дещо боротися, навіть не думай про таке.
- Ян,- схопившись за мою сорочку промовила, але я не міг не хотів вірити тому що відбувалося. Я просто пішов, невже це правда. Ти щось кричала мені в спину, але все здавалося вже безглуздо. В ту мить мені так хотілося щоб серце просто зупинилося. Та лише в холі я відчув (дивну) біль, біль яка просто почала пробиватися зі середини до грудей. Я схопився за серце присівши на підлогу, повітря стало так мало, перед очима була ти заплакана. Я просто впав.
Розплющив очі я в ліжку в білій палаті, пхало квітами не помилився були рози на столі коло вікна, разом з записками. Мама відкрила очі, позіхаючи підійшла до ліжка. Я повернув голову до вікна, штори були закриті, але на вулиці було темно. Піднявши руку побачив на ній крапельницю, мама притуляла руки до обличчя. Щось було не так, в середині все пекло та боліло, наче хтось вогнем робив дірку. Кліпнувши кілька разів зціпив зуби, міцно стиснувши кулак.
- Де вона?
- Хто?
- Катя?
- Вона пішла після того як твій стан покращився, сказала піде погуляє по алеї, Ян вона не вина вона лише хоче допомогти, ти повинен зрозуміти її.
- Ні, вона обіцяла жити,
- Вона дотрималася слова, але будь реалістом синку, ця дівчина хвора вона не протягне до кінця місяця, в тебе є шанс вона подарує тобі серце лікар дозволив пересадку.
- Якщо я не хочу,
- Ян не дури. Ти помреш,
- Тоді ми з Катею будемо разом,
- Ян зрозумій, вона дарує тобі своє серце не так просто, синку вона любить тебе більше чим ти думаєш.
- Я знаю, тому не хочу цього, де мій байк? ,- запитав підводячись на ноги, мама поглянула на мене дивно положивши руку мені на груди.
- В такому стані Ян будь розумним. Прошу тебе, принаймні цього разу.
- Мені потрібно знайти її, вона повинна пояснити.
- Ян вона сама прийде до тебе пізніше.
- Ні, я не хочу чекати.
Мама забрала свою руку з моїх грудей махаючи головою, висмикнувши крапельницю з руки підвівся вставши ледь на ноги, голова трохи закрутилася, але я повинен був побачити тебе до того я ми підемо. Знайшовши свій одяг, доторкаючись до стіни часто зупинявшись дійшов в низ, зупинив таксі що стояло через вулицю і поїхав до готелю. Дихати було важко, раніше такого не було щось змінилося. В очах часто темніло, картинка кудись зникала руки теж не слухалися. Катя, я думав лише про тебе. Сідаючи на байк, я розумів що моя сила в цьому. Завів його, і одразу відчув адреналін який привів мене до тями остаточно забравши сон.
Алея мені не говорила нічого окрім багато лавок де торгували все і різне. Переважно сувеніри яких тут було так багато що просто можна було вибрати на будь-який смак. Тут і було багато людей, всі вони різні, знайти тебе в цьому натовпі було майже не можливо як би не одне але я знав де ти будеш.