Глава 3. Зламана сторінка

Глава 3. Зламана сторінка

«Зло породжує зло,

але чи добро породжує добро?»

Роман Коваль

***

– Я тобі казав, що потрібна якась особиста інформація. Чи то ім’я і прізвище, чи фото, чи то хоч номер телефону. Хоч щось, – сказав я йому, пильно дивлячись на нього.

– Так, я в курсі, – відповів друг. – І вже дещо придумав. Ми домовились з Аріною, що будемо завжди разом з нею. Може, вона його ще раз побачить, і, таким чином, я також, сфотографую анонімно цього козла та хоч буду знати, кого мені шукати.

– То що, вдалося? – запитав знервовано.

– Так, ми сьогодні з нею йшли до школи разом і перед уроками в коридорі його зустріли. Друже, вона так запала на нього, що мені боляче бачити, як моя красуня дивиться на іншого. Але, бачу, що й він на неї запав, – так схвильовано і сумно промовив це Блек, що знову стало його шкода. – Отже, мені потрібно самому дізнатися всю інформацію про цього покидька, а потім я її відфільтрую і подумаю, що можна сказати з цього приводу Аріні.

– Ох, друже, ну ти даєш. Я тебе правильно зрозумів? Виходить дівчина також сподобалася цьому незнайомцю, а ти навмисно хочеш їм сунути палки в колеса ще до того, як в них все розпочалося? – я просто не вірив, що друг до такого докотився.

– Не тобі мене судити, – відрізав наказовим тоном. – От, як закохаєшся, тоді і поговоримо, що можна робити задля кохання, а що ні, і що аморально, а що справедливо. Зрозумів?

– Звичайно. Куди ж іще зрозуміліше? – в такому ж тоні відповів йому. – Проте закохуватися я не збираюся, – чітко сказав. – Досить і на тебе подивитися, як ти страждаєш, – Стас на це лише помотав головою і звів брови до лоба, не вірячи мені. – Окей, давай те фото сюди.

– Сподіваюся, ти зробиш все так, як треба, і все отримається.

– Ну, звичайно, це вже простіше простого, – легко посміхнувся кутиком губ. – Завтра в тебе буде вся інформація про нього.

– Завтра? Так довго чекати? – ох, Стас, щось як задумає, то подавай йому в цю ж хвилину.

– Ну, якщо хочеш, то прийдеш сьогодні після школи до мене. Я тобі надам всю інформацію, – сказав другу. – Точніше, відзвітую, – я хмикнув. А зараз я піду додому, бо дуже спати хочу, – тихо промовив і позіхнув, з надією, що він повірить. Адже свій внутрішній стан я не хочу нікому відкривати.

– Окей, – з розумінням до мене віднісся. – До вечора.

***

Прийшовши додому, першим ділом я вклався спати, бо справді був такий напружений і втомлений, що в цьому випадку тільки сон врятує.

Прокинувшись десь о третій годині дня, я поліз шукати повну інформацію про цього дивака, який всіх цікавить, але ніхто нічого про нього не знає. Ну що ж, подивимось, що ти приховуєш, хлопче.

Я загрузив фото в комп’ютер, яке мені скинув на телефон Блек. За допомогою фото легко можна знайти людину, яка тобі потрібна.

Зображення було трішки не чітке, тому відформатувавши його, я отримав лише обличчя, яке мені треба для пошуку.

Зробивши декілька операцій, які потребують не важких зусиль, я з легкістю видихнув. Ха! От і знайшов його у соціальній мережі Facebook.

Проте акаунт був приватний, отже зайти до нього на сторінку, не будучи йому другом, я не зміг. Довелося зламувати сторінку. За допомогою спеціальної програми я зробив це легко і швидко. А що, мені потрібна повна інформація про цього дивака для звіту Стасу. А що вже він буде робити з нею, мені не цікаво.

***

Увечері прийшов Блек.

– Привіт, друже. Ну що вдалося? – Стас привітався і одразу до справи.

– Привіт. Так, звичайно, все супер. Всього півгодини посидів. Ось звіт, – передав йому листок паперу, який надрукував завчасно. – Може, чаю? – запропонував йому.

– Дякую, не відмовлюсь, – поки я пішов на кухню готувати чай для нас, друг сидів за компом у моїй кімнаті та читав звіт.

Я прийшов з тацею, на якій було дві чашки чаю та печиво. Друг одразу випив майже півчашки.

– Що там таке? Щось підозріле чи що? Чого нервуєш? – запитав його. Хоч його знервований стан уже став звичайний, але все одно мені не байдуже, що з ним зараз коїться.

– Ніби нічого такого, чим би можна було його скомпрометувати і сказати Аріні, що він не той хто їй треба, – почав друг.

Тобто, все-таки хоче сунути їм палки в колеса, щоб не зводити їх.

– Але я подумаю вдома над тим, що їй можна сказати, – встав і рушив до виходу.

– Дякую за інформацію, Сірику, я твій боржник, – розвернувся і пішов.

Я лиш сумно дивився на це все, взагалі його не розуміючи. Та нехай сам розбирається, в мене купа своїх проблем, які я зараз і збираюсь розгрібати.

– Добре, Блек, я запам’ятаю, – кинув йому у відповідь.

Друг пішов додому, а я почав знову шукати шляхи допомоги батьку.

***