Глава 5. Питання без відповідей

Глава 5. Питання без відповідей

«Можливо, усі майбутні дні залежать

від того, що ти зробиш сьогодні».

Ернест Хемінгуей

***

Питається, чому я так довго сидів, а не пішов одразу з грошима в лікарню? Бо це було б занадто підозріло. В таких ситуаціях потрібно діяти обережно і завчасно все продумувати. Я не міг зняти таку суму грошей, як чотириста тисяч гривень з банківських карток одразу. Я навмисно перевів собі саме таку суму – більшу частину, ніж потрібно було, щоб вистачило і на гемодіаліз, операцію та реабілітацію.

Звичайно, я щодня ходив до банкомата та знімав частину, яка була необхідна для процедури гемодіалізу, щоб підтримувати здоров’я батька в процесі до операції.

Проте в цей час мене уже шукала кіберполіція.

Але як мене змогли викрити? І чому? Я ж довірився своїм знайомим, які запевняли, що мене не зможуть викрити. То як вони мене знайшли?

Як же шкода, що операція ще не скоро. Адже хворих, які потребують трансплантацію нирки, тисячі в Україні! А мій батько (навіть за великого хабара, якого я дав лікарю!) стоїть сотий у списку! Ця операція може відбутися через місяць, а то й два… Чорт! Як же бути?

Я негайно знімаю всю суму грошей та несу мамі в лікарню. Вона, як завжди, сидить біля батька і не відходить від нього. Проте, коли я даю їй сумку із грошима, вона підозріло глянула в неї, а потім на мене великими від страху очима.

– Синку, де ти взяв стільки грошей? – питає мене злякано, а я не знаю, що їй відповісти.

– Мамо, не питай, тобі це не потрібно знати, – відповів їй якомога спокійніше. А сам вже потерпаю від того, що мне можуть зловити в будь-яку хвилину.

– Олеже, будь ласка, скажи мені… ти… що… банк пограбував? – питає мама із запинками, хвилюється, плаче, а в мене серце розривається від її вигляду та від того, що ми можемо втратити батька.

– Мамо, не хвилюйся, все добре, банк я не грабував, – відповідаю і намагаюся бути спокійним, але не виходить. – Я виграв ці гроші.

– Як!? У що ти вліз!? – не вгаває мама і її сльози вже котяться горошинами по щоках.

– Я в автомати грав, – брешу їй. – От і виграв джекпот, ледь посміхнувся їй.

­– Які ще автомати!? – ще більше перелякалася ненька.

– Звичайні гральні автомати. Там на гроші грають. От і я пограв та й виграв таку суму, – продовжую брехати.

Їй точно не потрібно знати, що її син – хакер.

– Матусю, ці гроші допоможуть батьку вилікуватися, тож бери і не питай нічого, – відповів їй, а в самого серце розривається.

А чи не зловлять мене до того, як відбудеться операція?

***