Я – камінь

Розділ 4.

День. Ніч. Напад. Відступ. Оборона. Наступ. І знову день або ніч. Перепочинок чи новий бій. Цілодобова варта, навчання, бойові злагодження. Наради, пошук відповідей, нові суперечки. Віче – форма прямого народного правління, викреслена з новітньої історії, як непідконтрольна тим, хто загарбує владу. Небезпечна форма правління. Та коли у світі відроджується прадавнє зло, протиставити йому можливо тільки те, що здається безнадійно забутим.

Майдан зі спільноти ставав містом у місті, ніби повернувся у середньовіччя; серцем Києва, яке б’ється так лунко, що відгукується в серцях і за тисячі кілометрів; єством народу, який повірив у свою долю.

Весь світ дивився на Майдан, спостерігав за ним, захоплювався, підтримував, і потай кляв, відчуваючи, що після цієї зими, де на снігу не згасають багаття, всі народи стануть іншими. Народжуватися боляче, а перероджуватись іще тяжче, і в тому мене особисто не треба переконувати. За своє довге життя я перероджувався не один раз. Люди й уявити не можуть, скільки перероджень минає у природі навколо них...

Ця зима була лютою, сніжною і дивовижно прекрасною. Зима теж розуміла, що вона особлива, що її запам’ятають на віки.

За три місяці у столиці на Майдані побували мільйони людей, і всі зберегли у серці часточку того єднання, яке не може вичерпатися. А скільки дивилися на Майдан здалеку, всіляко його підтримуючи, й не перелічити. І кожен отримав свою жаринку того неспалимого вогню.

З Майданом ділилися всім: продуктам, ліками, речами, грошима і просто підтримкою, емоціями, радістю і співчуттям. Кожен по-своєму, коли віддаєш те, чого не вимагають, віддаєш з радістю і розумінням, що робиш правильно. І це нове для багатьох відчуття теж стало частиною незабутнього досвіду.

Але дехто віддавав більше, ніж можна віддати людині. Віддавав своє життя...

Я пам’ятаю всіх, хто опинявся біля мене: закохану пару, що ніколи не зустрілася б, якби не приїзд до столиці; хлопця, який шукав товариша, телефонував йому, і знайшов друга за мелодією телефону серед невпізнаних мертвих; дівчину-фотографа з понівеченими руками, бо замість того, щоб відсторонено фіксувати події, вона робила «коктейлі молотова»; юнаків, які влучними кидками запалених пляшок зупинили металевих монстрів біля самісіньких барикад, і від грізної військової техніки зосталася тільки металева шкаралупа; інваліда на візку, який металевою палицею видовбує скуту кригою бруківку, бо у захисників барикади закінчуються набої...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше