Розділ 6

Відколи Надя дізналася про додаткові заняття, кількість її підколів збільшилася вдвічі. Втім, хоч її жартики сердили мене, я старалася не звертати на них уваги, адже насправді вона так чинила, бо заздрила «чудовій» можливості зайвий раз бачити Дем’яна Семеновича щоп’ятниці. У всякому випадку саме так мені здавалося.

Втім, за виключенням жартиків від одногрупниці тиждень минув відносно спокійно. Навіть Дем’ян Семенович  не приділяв мені особливої уваги.

– Певно, додаткові заняття й справді допомагають.

– Ой, Надю, з чого ти взяла?

– З того, що Дем’ян Семенович припинив чіплятися до тебе під час пар.

– Та ні, я всього на одному додатковому була. І там він мені сказав, що я погано справляюся. Скоріше набирається сил до завтрашнього заняття.

– До речі, як там справи з похідними?

– Зробила. От тільки я зовсім не розумію, чого він їх мені дав. Вони мені далися досить легко. Якщо в мене проблеми, як каже Дем’ян Семенович, то мало б бути важче.

– То запитай у нього завтра.

– Ага, розбіглася. Щоб він сказав щось на кшталт «щоб менше зустрічалися з подружками і більше займалися математикою»? – Надя пирхнула від моєї спроби спародіювати голос викладача. – О, а що це?

Ми підійшли до плакату, на якому було написане наступне:

Увага! Увага! Увага!

Любі містери і місіс студенти та викладачі, ми раді запросити вас на феєричне святкування, приурочене до Дня святого Валентина.

Смачнючий чайочок з печивком у формі сердець, душевні вірші про кохання, веселі конкурси, танці та настільні ігри з романтичним нальотом чекатимуть на вас о 17:30 в аудиторії 225.

P.S. Відмазка «В мене немає пари» не приймається. Не маєш друга сердечного? – Знайди його на нашому святі. Повір, ми посприяємо.

– Лізо, ми ж підемо? – очі Наді світилися захопленням.

– Ця вся романтика не для мене. Та й піти мені нема з ким.

– Ой, я впевнена, що це свято розраховане не лише на закохані парочки. Особливо якщо врахувати, що вони й викладачів кличуть. Ну давай, не відлинюй.

– Надю, в тебе ж є з ким піти, – спробувала я відкрутитися.

– А от і немає, – вона різко припинила посміхатися.

– А як же Тоха? – з новим хлопцем моя приятелька почала зустрічатися лише три місяці тому.

– Наші стосунки не витримали відстані. Поки я була вдома на канікулах, він знайшов собі іншу.

– О, вибач, співчуваю.

– Забий. Він не вартий того, щоб побиватися за ним, – помітно було, що вона й досі закохана в нього, однак старається це приховати. – То що, ти підеш зі мною на це свято?

– Я не знаю…

– Ну будь ласка, Тоха точно прийде разом зі своєю новою пасією. Якщо він не знайде мене, дівчину, яка жодного двіжняка не пропустила, серед присутніх, то буде втішатися від того, що я сумую за ним.

– А ти сумуєш?

– Ні!

– То і все.

– Ти не розумієш. Це ж свято закоханих. Якщо я не прийду на нього, то це виглядатиме так, ніби мені складно дивитися на всі ці парочки. А складно чому? Бо я згадуватиму наші побачення з Тохою. Звісно, нічого такого немає, але він і всі хто знає про те, що ми розійшлися, думатимуть саме так.

Мені було не під силу зрозуміти логіку, якою вона керується. Певно для цього я занадто нетипова дівчина. Та я вирішила не питати, бо її пояснення ситуації не поліпшили б.

– Ем, але ж в тебе купа подружок, набагато ближчих тобі, ніж я, – я справді не розуміла, чому вона просить саме мене піти з нею.

– У мене не так багато подружок, як може здатися, – на якусь мить у її очах проскочило щось таке, чого я раніше не помічала. Щось дуже глибоке, потаємне і… сумне. Однак, Надя швидко з цим впоралася, тому я навіть почала думати, що мені здалося.

– О, Господи! Ну гаразд, я прийду, – мені довелося здатися.

– Дякую, – ця божевільна раптом кинулася мені на шию. – Люблю тебе.

– Я… теж, – я на силу знайшлася, що відповісти, бо подібні прояви ніжностей від Наді були для мене в новинку і неабияк дивували. – То коли там це свято?

– В наступний четвер.

На виході ми попрощалися і розійшлися по різні сторони.