Розділ 33

Я побачила Надю здалеку. Вона нервово постукувала ногою по землі.

– Ну нарешті! Ти на сусідньому континенті була?

– Та ні, всього-навського в іншій частині міста.

– Мабуть, навіть на краще, що ти саме сьогодні вирішила навідати родину тата, – дещо задумано сказала дівчина.

– А ти звідки знаєш? Я ж ще не розповідала.

– Дем’ян просвітив. 

– Що?! Ви спілкувалися?

– Ну так. Ти півночі на нього жалілася, а тоді не прийшла на пари. Я хвилювалася. А він – єдина людина, яка могла щось знати. Взагалі я думала, що ми подруги, і ти такі важливі рішення не приховуватимеш, – Надя явно не зімітувала ображений тон.

– Я й не планувала. Думала написати про це, коли повернуся. То що за катастрофа?

– Може десь присядемо?

– Тут неподалік кав’ярня, в якій я працювала раніше.

– Підходить.

– Тоді ходімо.

– О, привіт Лізо, радий тебе бачити, – Богдан одразу мене помітив. – Це твоя подруга?

– Так. Богдане, це – Надя, Надю, це – Богдан.

– Рада знайомству, – дівчина трохи зашарілася. Подумки я відмітила, що це вперше за довгий час її зацікавила особа протилежної статі. Хоча якщо подумати, то якій дівчині може не сподобатися Богдан?..

– Я теж. Що будете, дівчата?

– Мені фруктовий чай, – озвалася Надя.

– Мені теж, – ми зайняли один із вільних столиків, подалі від стійки і Богдана. Надя явно засмутилася через це, але промовчала. – Так, розповідай нарешті.

– Словом, про вас з Дем’яном гуде весь універ.

– Як це?

– Схоже, хтось про Вас дізнався і вирішив оповістити громадськість.

– Надю, говори конкретніше.

– Сьогодні десь годині о дванадцятій з’явилися публікації з вашими фото на університетських сторінках у Фейсбук та Інстаграм. Зайди сама, полюбуйся.

Я дістала телефон і відкрила Фейсбук. І справді, під підписом «Таємне кохання красеня-професора і студентки-відмінниці» красувалися наші фото. На деяких ми цілувалися, на деяких обіймалися. Була навіть така, де я приймаю букет ромашок від Дем’яна. Всі вони були розмитими і темнуватими. Ясно було, що горе-фотограф робив своє діло потайки і на швидку руку.

– Схоже хтось знав про наші стосунки ще до того, як вони почалися.

– Я тобі більше скажу, той хтось потай спостерігав за розвитком подій і робив фото-докази.

– Але кому й навіщо це треба?

– Ну, взагалі є один варіант. Точніше, одна. Але я її не знаю.

– Ти знову говориш загадками.

– Коли я дізналася про цей пост, вирішила поговорити з Дем’яном. Пішла до його кабінету. Там двері були майже навстіж відчиненні. І… ось, – вона посунула свій телефон до мене. – Глянь це відео.

Здогадуючись, що не побачу нічого хорошого, я натиснула трикутник посередині екрану.

Я побачила Дем’яна у його кабінеті. Він сидів на стільці, а до нього все ближче схилялася дівчина.

– Я зроблю все, що ти хочеш, – сказала вона. – Тільки побажай. Скоро ти переконаєшся, що я в сто разів краща тої зубрили.

Наступної миті дівчина видерлася йому на коліна і накинулася на його губи, як кіт на мишу, і… на цьому відео закінчилося.

– Що за?.. – в мене просто слів не було.

– Я побоялася, що твій засіче, що хтось їх знімає, тому дала драла.

– Пан професор часу дарма не втрачають, – мені хотілося плакати й сміятися одночасно.

–  А це не може бути його дружина, яка дізналася про тебе і примчала нагадати чоловікові, яка вона вправна в дорослих розвагах?

– Ні, це точно не вона. Аня – білявка, а в дівчини з відео волосся чи то чорняве, чи то темно-каштанове.

– Хм… Треба подумати.

– Про що тут думати?! Це лише нова Дем’янова розвага. Моя заміна, так би мовити.

– По-перше,  ми не знаємо, як він відреагував на закид цієї незнайомки, бо я занадто рано втекла.

– Не складно здогадатися, – фиркнула я і, аби не дати подрузі можливості щось сказати, швиденько додала: – А по-друге?

– По-друге, саме ця діваха з відео могла злити фотки.

– Де логіка?

– Ну, ці фотографії могли б допомогти прибрати тебе з горизонту.