Епілог

Отож, зараз я щаслива тридцяти п’яти річна мама двох прекрасних донечок, кохана дружина і вчителька з одинадцятирічним стажем. І знаєте, кому я цим завдячую? Одному до непристойності самовпевненому професору, який свого часу одягнув мені обручку, не чекаючи, поки я надумаюся сказати «так». Добре було б, аби кожен чоловік затямив: якщо жінка не здійняла пил п’ятами в перші десять секунд, значить вона однозначно не хоче цього робити, і треба терміново діяти, доки не отямилася та  не одягла маску гордої і незалежної.

Та про все по порядку…

З того самого моменту, як обручка з маленької темно-синьої коробочки опинилася на моєму безіменному пальці, вона поселилася там на постійній основі. Втім, минуло майже два роки, перш ніж у неї з’явилася маленька тоненька золота подружка.

Певно цікавою б було розвагою розповісти комусь, ким є одне одному гості нашого весілля, і поспостерігати за реакцією. От наприклад, уявіть собі в одному місці колишню нареченого, її сестру – першу дружину того ж самого нареченого, батька нареченої з родиною і її маму, яка була першою дружиною тата і розлучилася геть не по-доброму, колишнього нареченої разом зі своєю дівчиною – подругою нареченої і за сумісництвом тою самою божевільною, яку колись молодята з даху університету стягували. Гадаєте, гримуча суміш? А от і  ні! Всі обіймалися, цілувалися і танцювали. Жодних сварок чи бійок. Складно повірити, але найбільші побоювання були на рахунок тихеньких добродушних батьків нареченого, які довго не могли відійти від шоку, коли дізналися, що їхній ніби як одружений син надибав собі якусь студентку і вже зробив їй пропозицію, а вони ні сном, ні духом.

Нам з татом знадобилося півроку, щоб нарешті налагодити стосунки. Кажуть, люди не змінюються. Що ж, мій батько нещадно зламав цю теорію. Він зміг бути хорошим чоловіком другій дружині і виростити чудових синів. А згодом ще й став дідусем, який нещадно балує своїх онучок. Я жодного разу не питала в нього, чи шкодує він про своє минуле. Втім, мене це й не цікавить. Я полюбила того, ким він став, а не того, ким був.

Артем і Денис стали лікарями, чиїм рукам завдячують життям десятки людей. І я впевнена, скоро десятки перетворяться у сотні. Молодший вже встиг одружитися і обзавестися сином, який успадкував від тата й дідуся ямочку на підборідді й чорняве волосся. А от старший вперто повторює, що ніякі сили не змусять його одружитися. Втім, Тоня, в якої з роками таки додалося трішки серйозності, не поділяє його настрою. Тому, ми з Дем’яном вже чекаємо запрошення на весілля.

Щодо Іри, то вона вся в науці. Викладає на кафедрі, де колись навчалася, і без кінця пише наукові роботи. Складно повірити, але з чотирьох подружок вона вийшла заміж найпершою. Ще коли вчилася на середині третього курсу. Її обранець – магістр з того ж природо-географічного. З того часу фразу про тихий омут і чортів бідній дівчині довелося почути не раз і не два...

Я так і не пішла професорською стежкою, паралельно вчительській, як планувала в юності. Та зовсім не шкодую, бо маю змогу більше часу проводити з доньками. До того ж, щовечора один до непристойності красивий професор, який свого часу ледь не всю зарплатню витратив на ромашки, аби замаскувати бажання подарувати квіти одній конкретній студенті, нашіптує мені на вушко ніжне:

– Я кохаю Вас, пані вчителько.

А я відповідаю так само щиро, як і сімнадцять років тому:

– Я кохаю Вас, пане професоре.