Я люблю тебе, доню

8 розділ

Молодята не просто вийшли, вони вибігли з лікарні.

  • Дякую тобі безмежно. Якби не ти, вона б нізащо не сказала.
  • Не перебільшуй. Просто одразу видно, що вона хороша жінка.
  • Виходить мені дуже пощастило.
  • Так. Сонь, я хочу повернутись до нашої попередньої розмови. Коли ти розкажеш мамі?
  • Що? Єгоре... Я, звичайно  їй скажу, але хіба вже час?
  • Думаю якщо ви поговорите, то вам обом стане набагато легше.
  • Добре, я подумаю над цим. А твоїм батькам! Може не будемо казати правду?
  • Чому?
  • Бо вони мене майже  не знають, і навряд чи будуть нормально ставитись після цього.
  • От- от, ти їх зовсім не знаєш. Вони вже років 10 мріють про онуків, яка різниця взагалі, як вони їх отримають?
  • Будь ласка, я тебе дуже прошу,  скажемо, що це просто дівчинка з дитбудинку.
  • Добре, але в мене є одна умова. Зараз я подзвоню мамі і поїдемо до них сьогодні.
  • Я залюбки.

Ось так вони напросились на вечерю і через дві години вже сиділи за столом.

  • Мамо, тато, у нас  для вас новина.
  • Невже?
  • Не знаю, що там для тебе невже. Але ми вирішили вдочерити дитину.
  • Ми нічого не маємо проти, але, Сонь у тебе проблеми , я можу знайти лікаря?!
  • Ні, що ви. Просто ми в тому віці, коли вже хочеться дітей. Чому б не дати дитині сім'ю?
  • Та ми не проти. Просто це така річ, що треба добре подумати.
  • А ми так і зробили.
  • То коли мені чекати онуку чи онука  в гості?
  • Ми тільки почали цим займатись, так що місяць , а може й більше. І це дівчинка.
  • То треба вже кімнату готувати, речі... Скільки їй?
  • Скоро 6.
  • Доросла вже. Хоча, Єгорчику,   було вісім.
  • Мамо, може не будемо згадувати?
  • Та я ж не про це! Переїжджайте до нас. Хоча б на перший час! У нас купа вільних кімнат і з татом одним сумно. Правда,  Володю?
  • А я що? Я не проти.
  • Мама, ми вже в тому віці, коли можемо забезпечити і себе і свою дитину.Та й не треба планувати наперед. Не все так просто.
  • Я така рада.

А потім розмова зайшла в зовсім інше русло. Дорогою додому Соня сказала:

  • Твоя мама права, треба вже готуватись.
  • Нащо завчасно?
  • Я хочу купити їй найкрасивіше ліжко і іграшки.
  • Не хвилюйся, ми так і зробимо.
  • Може заїдемо і виберемо їй ляльку?! І не починай про те, що вона може мені не пригодитись. Я яка, не яка матір. І я відчуваю вона мене чекає.

Ось так в їхньому домі з’явився великий плюшевий ведмідь, який ще довго чекав на свою справжню господарку.



Юлія Цюрик

Відредаговано: 13.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись