12 розділ

Наступного ранку вони вирушили в дорогу. Їхати і справді було недовго. В їхній області всього три дитбудинки. І той, де жила Єва був найближчим до міста. Ворота були закриті, і молодята трохи розгубились. Врешті до них підійшов сторож і дозволив ввійти. Вони запитали у нього, де сидить директор і попрямували туди. Було гамірно. Діти різного віку бігали, кричали по всій території. Хоча, сама вона була невеликою... Страшно й подумати , що більшість дітей майже ніколи не були поза цим місцем.. Вони постукали, привітались і жінка дозволила їм сісти:

• Ми б хотіли вдочерити одну дитину!
• Серйозна заява. Для початку давайте познайомились. Я Лідія Василівна.
• Я Єгор.
• Я Соня.
• А тепер по порядку. Ви прийшли конкретно за кимось, так?
• Так.
• Ви одружені?
• Так. Робота в нас офіційна, житло своє.
• Ух, які ви швидкі - підготувались. А чому саме наш дитбудинок?
• Бо дитина, яку хочемо вдочерити живе у вас!
• Добре, до цього ми ще повернемось. А власне чому ви пішли на такий крок?
• Бо ми вже в тому віці, коли хочеться мати повноцінну родину!
• Чому б не завести своїх?
• Ми хочемо велику сім’ю.
•  Це все добре звичайно, але хто вона вам, родичка, чи може сюжет побачили в телевізорі. Мають бути якість підстави...
• Вона моя донька!
• Що?

Жінка замовкла, трохи почервоніла, а потім крикнула:

• А на перший погляд такі приємні люди.... Забирайтеся. Нема чого дітей лишати, а потім за ними приходити. Хіба вони іграшка?
• Та послухайте ж ви... Мені було 20, я потрапила в аварію і взагалі думала, що дитина не виживе!
• Знаю я ваші аварії. Чоловік на що? Якби ви хоч трохи любили вашу доньку, то боролись би за її життя!
• Я ж не заперечую! Я справді погана матір. Дайте шанс все виправити....
• Ви, що думаєте, ви такі перші? Я за 20 років і не таке чула. А потім що? Правильно бажання і гроші закінчуються діти знов тут. Тільки з травмами психологічними, яких у них і так було немало.
• Я не така!
• Де гарантії? Ніхто вам дитину не віддасть! Ще раз кажу, думати треба було що робите. Все, не затримуйте мене, будь ласка, до побачення.
• Але ж..
• Що є незрозумілого сказала. Розмову закінчено.

У них не було іншого виходу, як просто стати і вийти. Йшли мовчки. В дверях в них врізалась маленька світловолоса дівчинка. Вибачилась і побігла далі. Соня стояла німа, а потім крикнула:

• Єва?

Дівчинка обернулась і запитала:

• Ви мене знаєте?

В розмову втрутився Єгор:

• Тепер так. Вона просто хотіла сказати нічого страшного.

Дівчинка знизила плечима і побігла собі далі.

Соня ледь не плакала:

• Це вона! Розумієш я її впізнала!

Єгор нічого не сказав, просто стиснув її руку і вони пішли в сторону, де залишили машину.