14 розділ

Того вечора вони нічого не розказали батькам. Вирішили щось робити, але все марно. Ніхто нічого конкретного не казав, бо просто не знали чим допомогти. Вони часто бували у Єгорових батьків, і час від часу про дівчинку починали розпитувати. Так пройшло два тижні, і врешті Соня розказала свекрусі правду, просто тому що втомилась і не змогла більше брехати. Вони були вдвох, ліпили вареники на кухні, на вечерю.

• Сонь, а що там з дівчинкою? Чого ви все відмовчуєтесь?
• Та...

Соня почала плакати.

• Ей ти чого одразу в сльози? Ну як якісь проблеми, розказали б нам.  Легше б стало, тай ми далеко не останні люди в цьому місті допомогли б.
• Та, наврядчи!
• А що вам сказали? Чого не віддають? Є ж якісь причини?
• Є, але якщо я розкажу  їх, то ви мене з дому виженете!
• Соню, ти що! Я обіцяю вислухати і в будь-якому випадку вести себе спокійно. Поділись зі мною, як з подругою. Просто забудь  про те, що я Єгорова мама. Все  переставай рюмсати, розказуй
• Ця дівчинка моя донька. І не віддають нам її в першу чергу через це.
• Вона живе в дитбудинку?
• Так! Якби не Єгор я б ніколи не наважилась на цей крок. Він єдиний, хто мене зрозумів і пробачив. Ви не подумайте, я люблю її, і завжди любила. Просто... Я так жалію! Я не бачила як Єва сміється, як вона говорить перші слова і ходить.
• Соню, ми всі тут не святі. Не треба було робити з цього таку таємницю.
• Але ж, те  що я зробила! Ви маєте повне право мене зневажати.
• Маю, але не буду. Скільки їй років? Десь три, так?
• Ні, скоро буде шість.  Через декілька днів, я так мріяла відсвяткувати вже з нею, але праві ті люди, я вже зробила свій вибір і не маю тепер ніякого права ні на неї, ні на щастя.
• Ні не праві. Скільки тобі було? 19 чи 20. Хіба ти тоді розуміла, що робиш.
• Не треба мене виправдовувати. Якби тільки повернути час назад....
• А мама, що каже?
• Ми з нею не говоримо на цю тему. Вона й дізналась про мій вчинок тільки через два місяці, могла б мене привести в почуття, забрати Єву, але вона цього не зробила. Напевно, тому ми один одному такі чужі. Але її можна зрозуміти, батька помер менше ніж  на той час півроку тому і... В них була така любов, яка тільки в казках буває. Це я мала її підтримувати, а не навпаки. Вона тут не причому.
• То ви з того часу погано спілкується?
• Так!  Ви не подумайте, я їй дзвоню і часто, просто не як раніше. Тай вона у мене така, слова поперек не скаже, а мене це довгий час виводило з себе.
• Дякую тобі за одкровення. Полегшило?
• Трохи.
• Слухай, що я тобі скажу. Так, ти помилилась, але найголовніше те, що ти зберегла дівчинці життя. Ти маєш за кого боротися і перед ким просити пробачення. Запам’ятай це, візьми себе в руки і дій! Повір я знаю про що говорю, бо...
• Мені Єгор так сама каже. А при чому тут ви?
• Ну як в нас вечір правди, то розкажу тобі свою історію. Але пообіцяй, що ніхто про те, що я розкажу не дізнається! Навіть Єгор, ні не так, особливо Єгор! Добре!
• Так!
• Десь через місяць, як ми познайомилися з Володею, я завагітніла. Молоді були, стосунки тільки починались. Що там казати, в 19, я не уявляла себе мамою. Ніякого бізнесу, хорошого житла у нас не було. Грошей інколи поїсти не вистачало, а тут таке!  Посиділи, подумали, і вирішили, що ще не час. Заспокоювали себе тим, що ще будуть діти, що молоді. Я зробила аборт! Через місяць все забулось, а ось згадалось тоді коли нам стукнуло за тридцять. За одинадцять років нажили добра. Вже твердо стояли на ногах і захотіли дітей. Але... Я потрапила в той випадок, коли опісля тільки безпліддя.
• То у вас так і не вийшло?
• Як тобі сказати... Я ж стільки таблеток перепила і лікарів переходила. Але нічого  не допомогло. Через два роки ми змирились. Але Бог вирішив не достатньо нам цього покарання. В 33 я завагітніла. Ми були на сьомому небі були від щастя, все проходило добре.. Але хлопчик задихнувся, народився мертвим.
• І ви після усього цього досі разом!
• Гріх зробили вдвох, горе переживали теж, тож зв'язані ми на все життя! Обоє несемо цю ношу! Я тоді дуже довго не могла оговтатись. Та й не оговталась якби через рік, Вова не привів в наш дім Єгора. Я ж нічого не знала, він мене поставив перед фактом, коли дитина вже була нами всиновлена. Але я така вдячна йому за цю божевільну ідею. Може, я тобі вже іншим разом про це розкажу. А то перехвилювались ми обоє, Те, що ми зробили, ніяк не виправиш, а у тебе є шанс. У нас зв'язки - ми допоможемо тобі і донечка буде поруч.
• Дякую вам і за правду і за допомогу, і  просто за те що не прогнали.
• Все перестаємо плакати і ліпимо вареники, хлопці прийдуть з грибів ой які голодні. Як не зліпимо, то нас з'їдять!