22 розділ

Єва погано сприйняла звістку про те, що зможе бачитись з бабусею, коли захоче. Про це їй сказали Соня з Єгором наступного ранку, але вона просто не повірила. В маленькій голівці дівчинки не вкладалась , чому ці люди такі добрі. Адже у свої майже шість вона багато чого розуміла і про те що люди часто роблять речі для своєї вигоди, брешуть вона теж знала. Батьків вона не пам’ятала. Взагалі, лише зрідка згадувала мамин запах, але це були не спогади. Хіба можна багато запам’ятати до трьох років? Ні звичайно. Єва добре знала, що обоє з них загинули, але ні бабуся, ні хтось інший не розповідали їй чому. Звичайно дівчинка навіть не здогадувалась, що її вдочерили, тому й остерігалась цих людей. Нащо їм вона, якщо можна вдочерити значну меншу дівчинку, і не мати клопотів з нею?

Діти дуже жорстокі, і Єва це відчула на собі. Їй не легко вдалось адаптуватись, дівчинка змушувала завойовувати авторитет, їй це вдалось, але за два місяці з маленької дуже сором'язливої і скромної дитини, дівчинка перетворилась на справжню розбійницю і хуліганку. Єдиною людиною з якою вона ставала іншою була бабуся. Любов до неї важко описати словами, і дівчинка кожного дня все більше і більше пригнічувалась через тотальну несправедливість – бо вони не могли жити вдвох. Чому? Відповідь на це питання мала не знала. Кожної другої п'ятниці вони зустрічались о 14:00, одразу на дві години, а якщо важливих людей на роботі не було, їх з бабусею відпускали поза територією, вони завжди купляли морозиво або шоколадку в магазині поблизу і гуляли в лісі. Як вона чекала цього дня, а як засмучувалась, коли ці дві години минали! Ні, вона не вважала цих людей поганими, просто нащо руйнувати , той світ в якому вона жила? Знову? Ще й бабуся казала: «будь до них добріша, гарно себе поводь, от побачиш, вони дозволять нам бачитись...» ЯК бабуся перейшла на їхню сторону? Цього просто не може бути,» -думала дівчинка.

Що ж Єва була змушена звикати, і з часом  їй це вдалося. На її день народження вони теж прийшли. Привезли великий торт, по шматку якого дали кожній дитині, ще рік тому Єва могла про це тільки мріяти. Тоді багато з дітей почали їй відверто заздрити, але дівчинка не тримала на них зла, бо, в кожного свої мрії. Бабуся ж  подарувала їй срібну підвіску з фото всередині. І це був найкращий подарунок за шість років для  Єви. Тоді дівчинка ще раз перепитала чи мусить їхати в чужу родину. Бабуся відвела очі і схвально кивнула. Це була їхня остання розмова на цю тему.

А ще дівчинка почала помічати схожість між собою і Сонею, вона поки не надавала цьому значення ,але десь в душі підозрювала, що не всю правду їй розказали. Вона почала звикати до них, чекати зустрічей і здається трохи любила. Хіба погано мати сім’ю, яка тебе любить? І зовсім не обов’язково забувати маму і тата. Тут вона собі пообіцяла: цього ніколи не буде. Дівчинка розуміла й те що, в перший клас вона піде не тут. Ніхто не казав їй чогось конкретного, але вона готувалась морально, адже там вона нікого не знає. Через два тижні після її дня народження, вона сказала Єгору, що буде чекати його завтра. Здається, вона розтанула. З дядьком їй було спокійно, легко і весело. Він ніколи не намагався її підкупити і саме цим підкорив серце малої. Одного разу він навіть приїжджав без дружини, тоді вони обмінялись секретами. Він розказав дівчинці про свою родину, і з того часу Єва повірила, що прийомна родина це не страшно. Вони реально були як тато з донькою. Але, на жаль, з Сонею було гірше, адже та постійно була нервова, сумна, вони не ладнали. Вони намагались зі всіх сил, але поки в них не виходило...