25 розділ

Рівно через місяць Єва забрала останні речі з дитбудинку. Вони забрали документи, дівчина попрощалась з усіма друзями. Останній місяць вона бувала тут рідко, але думка про те що вона покидала цей заклад назавжди її трохи лякала. Попереду був важкий період . Перший раз в перший клас, та ще й в зовсім не знайомій для неї школі. А ще дівчинка мала познайомитись з усіма бабусями та дідусем. Наступного дня в Єгорової мами був день народження, і вітати вони приїхали втрьох. Перші хвилини всі були , як не в своїй тарілці, було ніяково, але дівчинка була ще в тому віці, коли легко йшла на контакт з усіма і через півгодини вся напруга розвіялась. Їй показували фотографії, розказували історії, Володимир грався і просто дурів з малою. Вечір пролетів дуже швидко і верталися вони вже темною ніччю.

• Знаєш, це найщасливіший день в моєму житті,- сказала Соня.
• Їх буде ще багато повір мені,- сказав Єгор.

Єва тим часом мирно сопіла на задньому сидінні.

• Дякую, що зробив мої мрії реальністю.

Він усміхнувся.

• З моєю сім’єю ми розібрались, тепер залишилась твоя!
• Що ти маєш на увазі?
• Знайди сестру. Ну я ж знаю як тобі це потрібно!
• Там не все так просто! Сонь, це погана ідея!
• Коли, ще нещодавно я тобі так казала , ти казав, щоб я не починала.
• Це зовсім інше!
• Та ні. Ну Єгоре, тобі це потрібно я ж бачу.
• А що я скажу батькам своїм , її?
• А хіба треба щось казати. По-перше, я думаю вони поставляться з розумінням, а по-друге, хіба їм обов’язково це знати?
• Але ж у неї може бути родина!
• Я тобі більше скажу вона точно в неї є. Бо її вдочерили ще раніше за тебе, ти ж сам казав.
• От-от, може вона й не пам’ятає, що є такий собі я.
• Я впевнена, що це не так! От тільки подумай, хіба тобі не цікаво, чим вона живе? Може в неї вже сім’я, або вона створила свою справу, а може і те і те... Врешті може їй потрібна допомога!
• Не знаю... Ти не втомилась від цих поїздок по дитбудинках, містам. Ми останніх півроку провели в дорозі. Але тепер у нас Єва!
• У неї три чудові бабусі, тай ми легко можемо брати її з собою!
• Ти справді думаєш, що варто?
• Так! Все вирішено : прямо завтра і поїдемо!
• Куди?
• Як куди в твій дитбудинок. Тобі скажуть її прізвище, батьків. Ти як маленький!
• А мала?
• Зараз подзвоню пані Надії. Вони довго не бачились, думаю та не буде проти.
• А Єва?
• Ти серйозно думаєш, що вона не буде рада піти до бабусі?
• Але ж ти сама казала, що тобі важко її відпускати.
• Так, але це ж не означає, що я не буду цього робити. Знаєш що?
• Що?
• Я хочу, щоб наші діти знали свою тітку!
• Нащо?
• Бо хоча б вони мають жити в родині без таємниць.
• Ти думаєш вже пора?
• Ну не прямо зараз, але через рік- два!
• От і я так думаю. Для Єви це буде занадто зараз.
• Я тебе люблю!

Він усміхнувся. Подружжя якраз доїхало до свого дому.