Розділ 2

Я показала охоронцю свій пропуск та увійшла у залу ресторану, оглядаючи все навкруги. 

Велика пишна зала у червоно-золотих тонах. Грає спокійна музика. Офіціанти у білих сорочках та чорних желетках розносять шампанське та закуски гостям. 

Гостей не багато, усі вишукано одягнені – жінки у вечірні сукні, чоловіки у костюми; вони по декілька осіб стоять щось обговорюють – ведуть світську бесіду. А я одна стояла збоку.

До мене підійшов офіціант з шаманським. Я взяла бокал, подякувала та продовжила далі оглядати приміщення. Все було наскільки гарно, що я залюбувалася і трохи забула про своє хвилювання, але раптом мить і я заціпеніла. 

Біля однієї із колон стояв Річард, у червоному костюмі, чорна сорочка та червона краватка.

Біля нього стояли двоє дівчат, які по черзі сфотографувалися з ним, і про щось запитували, посміхалися. А за метрів два від них знаходився чоловік у чорному костюмі і чорній сорчці – очевидно охоронець. А ці дівчата, припускаю, це ті, що теж виграли розіграш. 

Згодом ті двоє пішли, і він залишився сам. Співак стояв дивився щось у телефоні, потім підняв очі оглянув зал, а тоді знову продовжив, своє заняття.

Це був мій шанс. Та я так боялася. Все вмовляла себе: «Давай, Мар’яна, поки нікого біля нього не має, поки він не пішов – зроби це, бо ж потім жалітимеш». -  І я зібравши сили в кулак все таки наважилася.

Підійшовши до Вілла, я зрозуміла, що я наскільки переживаю, що серце вистрибувало із грудей, у горлі пересохло, а руки і ноги так трусилися. Але відступати я не буду точно, тож непомітно глибоко вдихнувши, я підійшла ближче і промовила:

- Доброго вечора! Вибачте, чи можу я з вами сфотографуватися? 

Він все, ще дивлячись в телефон сухо відповів:

- Так. Секунду зачекайте, будь ласка.

Співак ще мить щось порозглядав у телефоні, а тоді підняв очі на мене. На його обличчі з’явилася посмішка, і Річард Вілл посміхаючись перепитав.

- Ви, хотіли фото?

- Так. Якщо можна? – усміхнулася я.

- А як такій гарній дівчині відмовиш? – сказав він.

- Дякую. – це було неочікувано, але я намагалася зберігати спокій.

Я попросила офіціанта, який був поруч нас сфотографувати, дала йому телефон, показала, де що нажимати, і стала біля кумира близько, але все ж зберігаючи певну дистанцію. Але чоловік, взяв мене за талію та  підійшов максимально близько.

Я напружилася. 

Коли «фотосесія» закінчилася і офіціант пішов, я сказала:

- Велике дякую за фото. Дуже приємно зустріти людну якою захоплюєшся.

- Дякую, дякую. Але чому така напружена? Ми коли фотографувалися, я відчув як кожна твоя клітинка буквально зжалася. 

- Вибачте, я дуже хвилювалася. Не кожен день бачиш людину, яка є твоїм кумиром, і не кожен день випадає можливість сфотографуватися і поспілкуватися з нею. Тим більше, що я завжди за все хвилююся, і близько все беру до серця.  – відповіла я.

- Ну тоді зрозуміло. – посміхнувся він, дивлячись мені прямо в очі, а я відвела погляд. На що він ще більше посміхнувся, а потім запитав - А як тебе звати?

- Мар’яна.

- Приємно познайомитися. Думаю мені представлятися сенсу не має. – ми засміялися.

- Та ніби ж не просто так я підійшла фотографуватися. – відповіла я сміючися, а коли ми пересміялися, я сказала. - Ну що ж, ще раз дякую за фото. І за хороший настрій теж! Гарного,вам, вечора. – усміхнулася я.

- Дякую! І тобі! – відповів він. – І до речі, звертайся до мене на «ти». Надіюся ще побачимося. 

- Добре! Взаємно. – і я, ще раз посміхнувшись, пішла.

А співак підійшов до свого охоронця і завів з ним розмову:

- Така гарна дівчина, така мила, вихована… І ця її сором’язливість, хвилювання – це так мило… 

- Сер, схоже вона вам сподобалася. – відповів охоронець.

- Про що ти говориш? Я просто сказав, що гарна дівчина! - відповів він.

- Вона вам явно дуже сподобалася.  Але, сер, не забувайте, у вас є дружина,  та і загалом, шансів на будь-які стосунки з неї теж маловірогідні, бо занадто велика відстань між Англією і Україною. – прокоментував Браян.

- Я і так не планував з нею ні яких стосунків. Єдине, думаю, що згадувати я про неї точно буду часто. Таких людей як вона, таких справжніх, таких щирих, зараз дуже мало. Дуже мало… Хоча я ж її не знаю, тож можу помилятися… - він повернувся і подивився мені вслід. - Але ні, думаю я все таки правий. – на його обличчі знову з’явилася усмішка. – Ну ти подивися,  вона тільки пішла, а я вже про неї думаю та будую теорії.

- От я про те і казав. Вона вам сподобалася. – продовжував охоронець.

- Думай, що хочеш… - відповів йому співак.

Я була під враженнями від того, що зустрілася з улюбленим виконавцем. Настрій був дуже хорошим, навіть попри те, що мені не знайшлося компанії і я сама стояла збоку із бокалом ігристого та насолоджувалася чарівною атмосферою свята.

Час від часу я повертала голову в сторону зірки. А один раз ми навіть зустрілися поглядом, і він посміхаючись підняв бокал. Я зробила теж саме і ми випили.