Розділ 4

Цей день нарешті настав.

Виступ починався о 20.00, але я знала, що краще їхати раніше, бо черги будуть жахливі. 

Збиратися я почала десь о 15.00. Душ, одяг, макіяж, зачіска. (Одягнута я була у літнє плаття, білого кольору, яке вище колін, сумочка, кеди і захватила джинсовку з собою. З зачіскою все було просто – «Мальвінка».) Виходити я планувала в годині 16.30 – година на дорогу і плюс дочекатися поки мене пропустять. Добиралася я не метро.

Я вийшла на потрібній станції, до стадіону, де і мав проходити концерт, було буквально декілька метрів. І щоб там могло б статися за тих декілька хвилин, здається, ну але я завжди знайду пригоди на свою п’яту точку.

Так ось, виходжу я із метро, ступаю пару кроків, і раптом зіштовхуюсь з якимсь чоловіком у капюшоні, і мало не падаю, але він притримав мене:

- I am sorry! You’re fine? – збентежено запитав не знайомець.

- Все нормально. – відповіла я англійською, намагаючись зберігати спокій.

- Точно все нормально? – все ще схвильовано розпитував у мене чоловік.

 І у цей момент у нього з голови злітає капюшон, я піднімаю голову, і в мене ступор. Він теж переводить погляд на моє обличчя – і заціпенів. 

- Річард Вілл? – я промовила шоковано. Зірка зразу ж назад накинув на голову капюшон.

- Мар’яна? … 

- Ви, мене пам’ятаєте? – тепер я була в ще більшому шоці.

- Ага. Так само як і те, що я сказав, щоб ти зверталася до мене на «ти». -  усміхнувся чоловік.

 - Я пам’ятаю. Просто від неочікуваності, машинально сказала. – посміхнулася я.

- Я сам не очікував… - сказав співак.

- А, ти чого тут? Мені здається, ти мав би зараз готуватися до виступу...

- Та я настільки замучився на тих репетиціях, і так хочу десь розвіятися, тож втік на годинку. – відповів Річард, а тоді задумався на кілька секунд і сказав. - Слухай, а ти не хочеш прогулятися зі мною? А то самому гуляти якось скучнувато та і не знаю я куди можна піти.

- Вау! Це звичайно дуже круто, і я б дуже хотіла, але боюся, що якщо не займу чергу то на концерт я не попаду.

- Ах ну так… Ти на концерт. Тоді звичайно іди, іди, а то пропустиш мій виступ. – я зрозуміла що він це говорить ніби із сарказмом, але через хвилювання я протупила, і не зрозуміла в чому причина, тож збиралася попрощатися і піти, але співак раптом засміявся.  – Ти знайшла за що хвилюватися. Це ж мій концерт. Одне моє слово і ти за 10 секунд уже будеш стояти під самою сценою.

- Оу…  - і все таки я дуже протупила, подумала я. - Ну дякую, але я і так би стояла під самою сценою. У мене квиток в перший ряд. 

- А якщо, прогуляєшся зі мною, то ще і за куліси попадеш і знову на прийом, такий як тоді. – сказав він. – Ну то що?

- Та я і без того пішла б. – сказала я з посмішкою.

- Ну тоді обійдемося і без прийому? – пожартував Річард.

- Не обійдемося! – вигукнула я. А він почав сміятися.

- Добре, добре. – відповів він з деякою насмішкою, а тоді сказав. – Ну що, веди мене.

- Куди хочеш піти? – запитала я.

- Куди-небудь. Можемо просто пройтися вздовж якоїсь вулиці – це, можливо, буде найкращим варіантом. 

- Як скажеш. – я посміхнулася і ми вирушили.

Гуляли ми десь годину. По дорозі підійшли до одного із вагончиків, купили кави. Купувала я, зрозуміло, щоб його ніхто не помітив. І, до речі, через це ж, він попросив, щоб я називала його не повним ім’ям, а Річ. Поки йшли ми скільки говорили та сміялися. Час пройшов непомітно. І потрібно було повертатися, бо йому, ще підготуватися треба було.

Перед входом він зупинив мене:

- Дякую, тобі. Я чудово провів час.

- Не має за що. Взаємно. – відповіла я. І декілька секунд, ми посміхаючись дивилися один на одного, але засоромлячись, благо,  співак перервав не зручний момент.

- Ну що ж, все що я обіцяв – все виконаю! Я людина слова! Зараз підеш зі мною. Деякий час побудеш за кулісами, посидиш, відпочиниш, а то поки ще до концерту, і сам концерт, то в тебе 100% будуть боліти ноги, після того як ми годину бродили по вулицях. А потім мій охоронець, Браян, проведете тебе до залу. Про прийом і все інше поговоримо потім.

- Добре. Велике дякую! – мило посміхнулася я.

- Це тобі дякую. Я давно ні з ким отак не говорив, не сміявся. Ти дуже хороша людина. -  сказав Вілл. 

- Ти мене соромиш… - я почервоніла. 

- Ну що йдемо? 

- Йдемо.