Розділ 6

Браян провів мене до мого місця. Людей було дуже багато, і через це був великий шум.

Я стояла у великому передочікуванні шоу та через кожні 2 хвилини поглядала в телефон. 

Востаннє, коли я це зробила, на годиннику було 20:10, а артист все не з’являвся.

Але раптом заграла знайома музика - «My life», і на сцену, можна сказати, вибіг Річард Вілл:

- Привіт, Україно! Готові відриватися?! 

- Так! – вигукнули усі.

- Отже, починаємо! – і  виконавець почав співати.

Улюблені треки вживу – це було дуже круто. Вілл не просто співав, але й спілкувався та, інколи, розважав публіку жартами. 

Емоції зашкалювали, а особливо, коли я помітила, що Річард знайшов мене поглядом і підморгнув. Та виявилося, що справжнє потрясіння, в позитивному сенсі цього слова, мене ще чекало попереду.

Виконавець доспівав чергову пісню. Усі зірвалися аплодисментами, а він поклонився і сказав:

- Сьогодні, я вирішив зробити одну таку річ… - артист хитро посміхнувся.  – Запросити на танець одну із дівчат або жінок у залі, під один дуже чуттєвий трек – «Love me». А щоб вирішити хто це буде, зробимо таким чином: зараз я повернуся до, вас, спиною, а тоді розвернуся, і на кого першого гляну, та стане моєю партнеркою.

Такого ніхто не очікував. Усі дівчата та жінки з надією дивилися на сцену. І от Вілл розвертається і… його погляд зупиняється на мені, і знову ці хитрі очі і посмішка. 

Співак  підходить до мене протягає руку, і допомагає вибратися на сцену.

Сказати, що я була в шоці – нічого не сказати.

- Ти, це спеціально влаштував? – запитала я дивлячись на нього з насторогою.

- Ну ми ж не закінчили наші танці у гримерці. Тож зробимо це тут. – сказав це співак з тими ж хитрощами.

Я повернулася до глядачів. Їх було скільки, що в мене навіть з’явився деякий страх і хвилювання.

- Так багато народу… – він, дивлячись мені в очі, просто мовчки посміхнувся. Я почервоніла.

Заграла музика. 

Виконавець поклав свою руку на мою талію, а я свою йому на плече, і ми почали рухатися, а він зрозуміло, ще співати.

Весь виступ ми дивилися один на одного і посміхалися. Весь світ на мить зупинився.

А коли пісня закінчилася, Річард поцілувавши мою руку сказав:

- Давайте, поаплодуємо для такої гарної дівчини за її чарівний танець. – і ще раз поцілував мою руку. Я ж хоч і дуже хвилювалася, змогла відповісти:

- Дякую. – хоча мене чути майже не було серед того галасу.

Після цього він допоміг спуститися із сцени і продовжив концерт.

З того моменту, я ще більше кайфувала від вечора. Кожна пісня здавалася в 10 раз кращою. А коли концерт закінчувався, до мене підійшов Браян:

- Сер Річард, просив, щоб по закінченню я провів, вас, до його гримерки.

- Добре. Дякую, містер Браян. – відповіла я.

- Звіть мене просто Браян.

- Тоді, ви, мене просто Мар’яна. – охоронець усміхнувшись кивнув.

Через декілька хвилин, коли концерт закінчився, ми з Браяном вирушили до фургона.

Там нас уже чекав мокрий від поту співак.

- О, ви, вже тут. Дякую, Браян. Можеш бути вільний. – сказав він, і чоловік вийшов. А Річард, звернувся до мене:

- Ну, що, як концерт?

- Ох, це було так круто! Ти, був на висоті! – із захопленням розповідала я. – Твій голос вживу, ще гарніший ніж на записах. А енергетика яку, ти, випромінюєш… Це надзвичайно! 

- Справді? А як на рахунок мого сюрпризу? – Річард дивився мені прямо в очі і мило, з нотками хитрощів посміхався.

- А це, я взагалі не знаю як описати… Це було дуже неочікувано, але приємно. – відповіла я.

- Це добре. А тепер, що стосується прийому. Він відбудеться завтра о 18.00. – тоді він підійшов до столика взяв звідти якийсь конверт, і повернувся до мене. – Це твій пропуск. Буду тебе чекати. – він мило усміхнувся.

- Дякую! Ти скільки всього для мене сьогодні зробив… - я дивилася йому прямо в очі, і раптом зрозуміла, що Річард, починає мені все більше і більше подобатися не просто як улюблений співак, а як чоловік.

- Ти теж для мене багато зробила. Інколи, так хочеться з кимось поговорити, поділитися своїми проблемами, думками. – в його погляді теж читалася симпатія та і ці всі його жести в мою сторону. 

«Ну але ж не може так бути. Він одружений. Та це просто вдячність мені за гарно проведений час, і все. А я оце накручую себе.» - подумала я, і щоб не продовжувати ці всі терзання, сказала:

- Річ, слухай, я із задоволенням провела б ще з тобою час, але вже близько 22.00, а мені ще додому добратися потрібно, тож я піду. 

- Як скажеш. Зараз я тільки Браяна знайду, щоб показав тобі вихід. – здається він навіть трохи засмутився після цих слів.

- Так, так. Я поки таксі викличу.

Чоловік вийшов із гримерки, а я набрала потрібний номер.