Розділ 5

Ми зайшли у двері на яких було написано «Стороннім вхід заборонено». 

До зірки одразу підбігла схвильована жінка з папкою у руках, здається асистентка і, можна сказати, накинулася на нього:

- Де, Ви, були? Вас, усі шукають! Вже 18.40, а вам потрібно ще на грим, передягнутися і розспіватися!

- Слухай, Еллі, не галасуй! Мені макіяж робити не потрібно, а припудрити, чи що ви там робите, займе близько 5 хвилин, а можливо і менше. Наступне. На одягання мені теж вистачить, ну максимум, 10-15 хвилин. А наспівався за ці дні я скільки, що вистачить, хіба що зробити деякі вправи, щоб налаштувати голосові зв’язки. – спокійним тоном пояснив виконавець. - Так що, не роби скандалу, а краще знайди Браяна, і скажи, хай зайде до мене.

- Добре. Як скажете. – відповіла асистентка, і побігла.

Річард же повернувся до мене:

Значить, дивися, поки до початку концерту посидиш у моїй гримерці. Зараз прийде мій охоронець і я з ним домовлюся, щоб він провів тебе потім у зал. А якщо, тобі щось буде потрібно, скажеш.

Добре. Дякую. – відповіла я.

Гримеркою був невеликий фургончик, який стояв не далеко від сцени. 

Коли ми туди зайшли, то я сіла на диван, а він взяв одяг, в якому мав виступати, і зайшов за ширму, щоб переодягнутися. Поки він це робив, ми говорили про різні речі, що стосуються сцени, співу, його кар’єри і т.д.

Незабаром прийшов Браян, і побачивши мене, вчинив невеликий галас:

Вибачте, але, що ви тут робите? Вам, не можна тут знаходитись! Покиньте приміщення! – сердито звернувся, він до мене, та я не вспіла і сова сказати, як з-за ширми вийшов співак:

Ні, Браян, вона нікуди не піде. 

Ох, сер! Ви, тут. 

Це моя гостя, і ти її теж знаєш, до речі. – хитро сказав співак. - Не впізнаєш?

Ні, чесно кажучи… - задумався охоронець, уважно вдивляючись в моє лице. Мене це трохи напрягло. 

Перестань так пялитися! Не сором дівчину! – з насмішкою, але і із претензією сказав співак. 

Вибачте. – зам’явся він.

Нічого. – відповіла я.

Ну так що, не згадав? – Браян махнув головою, ні. Тоді співак продовжив - Прийом 2 роки назад, в Україні…  одна із переможниць розіграшу… 

Ааа… . Звичайно ж…  Мар’яна, здається.

Ну нарешті… - відповів Річард і продовжив. – Я тебе не просто так кликав. У тебе є завдання. Десь о 19.55 проведеш Мар'яну на її місце, у зал. 

Буде зроблено. – відповів охоронець.

Добре. Поки що можеш бути вільний, але щоб через годину був тут. – охоронець махнув головою в знак згоди і вийшов. А ми з Річардом продовжили розмову:

Хвилюєшся перед виступом? – запитала я.

Так. Але це хвилювання приємне. Воно викликане передчуттям емоцій і того драйву, який відбувається, коли я виходжу на сцену і співаю.

Цікаво. Тепер я ще більше хочу потрапити на концерт! – я посміхнулася.

Уже скоро. І до речі, яка пісня тобі подобається найбільше з мого репертуару?

Ого! Це дуже складне запитання… Я не можу обрати.

Ну добре. Просто перерахуй які найчастіше слухаєш.

«Said it all», «Love me», «Only», … «My love”, “Go go go», «Cande»… «My life»… і це, поки що всі, що я згадала.

А яких ще виконавців, можливо, групи полюбляєш? 

Та багато кого. Хоч навіть групу, в якій ти колись виступав – «New». А ще Генрі Тейлора, твого друга. – Річард усміхнувся. – Але найбільше, мушу зізнатися… Я велика, і дуже велика «Квіноманка». «Queen» і особливо Фредді Меркюрі – це просто «One love»! – говорила я із захопленням. 

А я теж, до речі, люблю «Queen”.

Справді? – здивувалася я.

Так. Можливо, я не такий фанат, як ти, але все ж. – він посміхнувся.

Ох точно ж… Одна із перших записаних тобою пісень – «We are the champions». 

Коли я це сказала, він ще більше посміхнувся, а тоді раптом:

«I've paid my dues
Time after time
I've done my sentence
But committed no crime…»

Я почала йому підспівувати, і в результаті, пісня нас так захопила, що на всю вулицю було чути :

«We are the champions - my friend
And we'll keep on fighting till the end
We are the champions
We are the champions
No time for losers
Cause we are the champions of the world»

Ми співали і придурювалися, парадіювали Фредді Меркюрі і сміялися. Але наші розваги перебили спочатку Еллі, а потім Браян які постукавши зайшли:

Річард, через 5-10 хвилин починаємо. – сказала асистентка.

Я так, як, Ви, і казали, прийшов провести дівчину. – сказав охоронець

Ну що, ж тоді, готуємося. -  відповів виконавець, а тоді звернувся до мене – Потім продовжимо. – він підморгнув.

Домовилися. – я посміхнулася, і підійшла до Браяна, але охоронець попросивши почекати підійшов до зірки і тихо, можна сказати на вухо, сказав йому:

А я казав, що вона вам подобається… І не заперечуйте! Все те, що ви робите для неї… Та і бачили б ви збоку, як, дивитися на неї. І вона, до речі, дивиться на вас таким же поглядом. –  сказавши це чоловік просто пішов, покликавши мене з собою. А Річард, задумавшись, хвилину постояв, а тоді звернувся до Еллі:

Ну що? Let’s go! – і вийшов з фургона.