Розділ 8

Вечірка була в тому ж ресторані, що і 2 роки тому. І хоч я його вже бачила, та все одно атмосфера та інтер’єр заворожували мене ніби вперше. 

Людей було знову не багато. Хтось стояв і дивився у телефон, а хтось стояв невеликими компаніями і розмовляв, а Річарда я все ніяк не могла знайти – «Напевно запізнюється подумала я.»

Поки  чекала появу зірки, я взяла бокал шампанського та стояла дивилася у вікно. Вид вечірнього міста був прекрасний. Але раптом за спиною почувся голос:

- Чому така гарна дівчина стоїть сама і сумує? – я не знала хто це, тож одразу повернулася і ошелешено завмерла.

- Генрі Тейлор? – переді мною стояв відомий співак, а також учасник групи «New», одягнений у червоний костюм чорну сорочку та чорний метелик на комірці, майже так само як два роки тому Річард.

- Він самий. – усміхнуся співак.

- Оце так… - емоції і хвилювання лилися з мене, на що він мило посміхався.

- Не хвилюйся так. Ти, так і не відповіла, чому сама тут стоїш сумуєш? 

- Я не сумую, а любуюся. Вечірнє місто таке гарне – відповіла я.

Він став біля мене та теж подивився у вікно. 

 - Справді дуже гарно. – посміхнувся артист.

Раптом заграла дуже ніжна, романтична мелодія.

- Яка гарна музика. – я повернулася в сторону оркестру.

- Може потанцюємо? – запропонував Генрі.

- Із задоволенням. – усміхнувшись відповіла.

Ми вийшли в середину зали, я поклала руку йому на плече, він свою мені на талію. 

- Ти, до речі, так і не представилася… - сказав співак.

- Мене звати Мар’яна. – посміхнулася я.

- Приємно познайомитися!

- Взаємно!

- Я от все намагаюся розгадати хто ти… Не просто так же ж тебе запросили на вечірку…

- Я проста дівчина. – усміхнулася я.

- Можливо, ти одна із дівчат, які виграли розіграш на квитки? 

- І так, і ні… Я 2 роки назад, коли Річард Вілл приїжджав уже з концертом в Україну виграла квиток. А цього разу запрошення мені подарував сам Річард. – розповіла я.

- Ви знайомі?

- Так. Довга історія.

- Можливо поділишся?

- Я думаю, що він сам, вам, усе розповість.

- Окей. – відповів співак.

У цей момент до зали зайшов Річард. Та через те, що ми з Генрі танцювали та говорили, не помітили його. А от він нас помітив. І схоже йому не дуже сподобалися наші танці, бо коли я все ж повернула голову, до тієї колони де декілька років тому вперше зустрілася з ним, то співак таки свердлив нас поглядом, при чому не самим приємним. 

- Вибачте, Генрі, там Річард прийшов. Ви, не проти якщо я покину вас? – запитала я.

- Уже прийшов? Так ідемо вдовох. Я теж хотів би з ним поспілкуватися. – я посміхнулася і кивнула.

- Коли Вілл помітив, що ми ідемо до нього, його вираз обличчя одразу змінився.

- Привіт дружище! Радий тебе бачити! – сказав Тейлор.

- Привіт! Навзаєм! – відповів Річард.

- Привіт! – сказала я до свого кумира і посміхнулася.

- Привіт! – він посміхнувся мені, а потім раптом підійшов і поцілував мене в щічку. Я здивувалася, але зробила вигляд, що нічого не сталося. А він продовжив. – Я так розумію, ви вже знайомі?

- Так. Зайшов у зал, дивлюся така гарна дівчина стоїть і самотньо дивиться у вікно, от я і підійшов. Так і познайомилися.

- Зрозуміло. – через зуби процідив співак.

- Ти взагалі як? Як Мері, як діти? – запитав Генрі.

Ці питання ніби по серцю різанули ножем. Віллу схоже це теж не сподобалося.

- Та нормально все. Мері з дітьми теж добре. А ти як? Уже відійшов від тих всіх подій?

- Та все добре, якщо ти на розлучення натякаєш. Життя продовжується.  – і Тейлор засмучено та мило подивився на мене. Вілл це помітив, і йому це явно не сподобалося, тож артист вирішив забрати мене від Генрі.

- Ти не хочеш потанцювати? – звернувся він до мене.

- Залюбки. – відповіла я. І співак, взявши мене за руку повів на танцпол. 

Чоловік був дуже напружений після розмови з другом. І я не розуміла чому, бо на скільки знала, вони в житті справді дуже дружили. Але, щоб він трохи заспокоївся я вирішила ще раз обговорити з ним вчорашній день.

- Знаєш, я після вчорашніх емоцій ще довго не могла заснути. Лягла десь близько четвертої ранку.

- Я теж пізно ліг. – на його обличчі нарешті з’явилася посмішка.

- А танець на сцені… Цього я точно ніколи не забуду. – сказала я сміючись.

Річард на мене так подивився, що мені стало не по собі.

- Щось не так? Я щось не так сказала?

- Ні, ні. Просто… Не важливо.. – він опустив очі вниз.