Розділ 9

Я була в шоці від його заяви.

Співак вийшов на сцену і дивився на мене хитрим, і можливо навіть, підступним поглядом. 

- Тут є одна людина, яка дуже любить групу «Queen». Та і я думаю, що тут знайдеться багато людей, які скажуть, що люблять їх або слухають хоча б якусь одну з їхніх пісень. Тож сьогодні я почну саме з пісні цієї групи.

І тут заграла «We are the champions”. 

Річард, як завжди, виступав просто шикарно. Його голос заворожував.

Виконавець доспівав пісню. Потім почав співати наступну – «My love”, і мене на сцену не викликав, тож я подумала, що він спеціально пожартував.

Першу половину треку, співак часто поглядав на мене і навіть підморгнув, я ж зрозуміло, підспівувала, так як всі інші. А от коли почався другий куплет, Річард підходить бере мене за руку і все таки виводить на сцену:

- Що ти робиш?! – запитала я тихо та збентежено в нього, на що він відповів мені все ж тими хитрими очима та посмішкою, продовжуючи виступати.

А коли пісня закінчилася, і я збиралася зійти зі сцени, мій кумир мене легко взяв за талію, нахилився  і сказав на вухо:

- Після виступу поговоримо. – і непомітно поцілував мене у щоку. 

Співак допоміг мені спуститися зі сцени і продовжив виступ. А я замість того, щоб слухати як він співає намагалася розібратися в своїх думках.  

Від цього всього хвилювання в мене закрутилася голова, і трохи почало підтошнювати, тож я вирішила вийти на вулицю.

Виконавець помітив, що я пішла, але виступ не міг перервати, та коли доспівав, то швидко вклонився і поспішив за мною.

Я стояла на літній терасі ресторану і ще досі намагалася привести думки в порядок. Пройшло близько п’яти хвилин, і ззаду пролунав його схвильований голос:

- Ти, впорядку?

- Так. Уже все добре. – у голосі відчувалася слабкість.

- Точно? Може лікаря? – запитав співак.

- Все добре. – спокійно відповіла я.

- Я помітив, що щось не так, але не одразу, зрозумів, що тобі стало зле…

- Все нормально. Не хвилюйся. А взагалі, думаю, нам все таки треба поговорити. 

- Так. Треба…

- З самої першої секунди нашої зустрічі я заплуталася… Я не розумію що відбувається. І не розумію чому ти до мене так відносишся, і загалом всі твої компліменти, танці, та навіть те, що ти раптом вирішив заспівати пісню, моєї улюбленої групи. А твої погляди на Генрі, коли ми з ним танцювали, і коли він просто навіть дивився на мене. Твоя реакція на це все, схожа на ревнощі. Можливо, я це все не так розумію, чи я занадто перебільшую, але щоб там не було, скоріше за все ми бачимося востаннє, тож чи буде це не зручна ситуація чи, ні – не важливо. 

- Я сам не розумію себе! Я сам не можу дати точної відповіді на ці всі питання… Єдине – це те, що… Я часто згадував про тебе, після нашої першої зустрічі. Все в тобі, воно чомусь мені так подобається. Ти дуже хороша, щира та відкрита людина, яка гарна і зовні, і внутрішньо. – він говорив так щиро, так… - Можливо, мені хотілося зробити тобі приємно, тому, що ти хороша людина, і тому я це все робив і казав… Ми з тобою наскільки різні, особливо характерами, але ближчої людини за енергетикою… чи що, я ще не знав… Можливо, правду кажуть, що протилежності притягуються…  І саме головне… Як ти казала, хто зна чи, ми ще побачимося, тож я скажу. – Річард підійшов дуже близько і нагнувся над моїм вухом. – Від тебе у мене мурашки по тілі. Ти, мені дуже подобаєшся, як би це дивно і не правдиво звучало. І твій запах… він зводить мене з розуму… Я розумію, що я одружений, розумію, деяку, абсурдність цієї історії, але це правда. Ця твоя скромність і сором’язливість зводять мене з розуму… У мене не вистачає слів. 

Я підняла очі, і глянула на нього, а він дивився на мене.  Я не могла довго витримати цього, тож зразу почала відвертати голову, та Річард взяв мене однією рукою за талію, другою за підборіддя, притиснув до перил тераси своїм тілом і поцілував.