Розділ 11

Усю дорогу додому, я намагалася себе стримувати. Не люблю показувати емоції на людях. Але коли я тільки зайшла у квартиру, більше не могла тримати це все в собі. 

Я сповзла по стінці в прихожій і просто істерично розплакалася. Так неприємно на душі мені давно уже не було.

Майже всю ніч я не спала. Тільки на ранок, близько п’ятої, чи четвертої години,  я все таки змогла зімкнути очі, десь на години дві. А коли прокинулася, то першим ділом зв’язалася з подругою; мені потрібно було з кимось поговорити.

Коли я подзвонила для Віки, вона спочатку розсердилася, бо як не як була, приблизно сьома. Та коли дівчина почула мій засмучений та виснажений голос, злість одразу змінилася на хвилювання, і вже за годину вона була у мене вдома.

Привіт! – сказала я відкривши двері.

Привіт! Оу… ну і вигляд. Що сталося?! – запитала вона схвильвано. А я більше не приховуючи емоцій розплакалася. – Ти чого? Що сталося кінець кінцем?

- Річард… Він мене поцілував… - схлипуючи відповіла я.

- Що?! Так випити щось маєш?

- Вино…

- Давай.

Ми пішли на кухню. З холодильника я дістала пляшку червоного на пів солодкого, а Віка тим часом поставила на стіл бокали. І отак випиваючи я розповіла всі вчорашні події.

- Оце так… Я думаю, ти правильно зробила. А якби ви все таки і розпочали б стосунки, довго б це все одно не тривало б, бо тобі потрібен чоловік з яким ти зможеш збудувати сім’ю, а з одруженим ти цього точно не зробиш. А якби це зайшло ще далі, то потім було б в два рази болючіше. – заспокоювала мене Віка.

- Я це все розумію… 

- Я ж знала, що тут не все так просто. І казала я тобі, що закохані ви один в одного, а ти заперечувала. Казала, що це просто вдячність. 

- Схоже, це була захисна реакція – заперечення. І вона розблокувалася, коли Річард мене поцілував. – я на декілька секунд замовкла. – Він мене поцілував… Чому все завжди так складно?

В той день ні я, ні вона не пішли на роботу. Ми  до самого вечора просиділи з алкоголем розмовляючи на особисті теми, а також включили музику і танцювали і співали. Пісні Річарда і групи в яку він раніше входив Віка повидаляла, щоб вони лишній раз не нагадували про це все.

А Річарду теж було не солодко.

Він також майже не спав та всю ніч пив. 

У двері його готельного номера постукали, від цього чоловік прокинувся, і ледь заставивши себе піднятися з ліжка, пішов відкривати.

- Це ти, Браян… - сонно сказав він.

- Добрий день, сер. – сказав охоронець.

- Та який він добрий… - сердито відповів співак.

- Я бачу нічка у, Вас, була весела. – Вілл до нього фальшиво усміхнувся. – Сер, заспокойтеся, і приведіть себе в порядок. Нам з  вами за два дні, які ми ще будемо в Україні, потрібно зробити важливу справу. І важливу не для мене, а для вас. – твердо і впевнено сказав Браян.

- Яка справа? – здивовано протираючи очі запитав артист.

- А я бачу ви через алкоголь усе забули… Ми маємо дізнатися адресу куди підвозив Мар’яну таксист. А я, до речі вже дещо вспів дізнатися.

- О, Боже!Так, звичайно! Я зараз швидко. – співак підірвався і почав як ошпарений мотатися по номеру. Але охоронець зупинив його: 

- Заспокойтеся. Одягайтеся, приводьте себе в нормальний стан. Для початку підемо в ресторан – Вам, треба поїсти і випити кави. 

Чоловіки сиділи за столом у ресторані, пили каву і розмовляли:

- То що ти там дізнався? – запитав артист, який уже привів себе до нормального стану, хоча на обличчі, ще залишилися сліди не простої ночі.

- Я думав, номер машини пробити, але все виявилося набагато простіше. Я зв’язався із службою охорони ресторану, і домовився про те щоб подивитися відео з камер спостереження, можливо там буде якась підказка, щоб легше було вийти на цього таксиста. І виявилося, що я таки не помилився. – розповідав Браян. – Коли хлопець, який показував мені ці записи побачив таксі, одразу впізнав логотип служби таксі, бо виявилося, що він сам частенько користується послугами саме цієї компанії, а отже має їхній номер. Тож, я уже зв’язався з ними, і про все домовився. Обіцяли як тільки вияснять адресу, одразу повідомлять.

- Отже, залишається лише чекати… - він зробив паузу. – Це найжахливіше в світі, що може бути.

- Уже година пройшла, я думаю, що от, от зателефонують. – відповів Браян.

Пройшло ще десь пів години.

Річард все нервував, а його, можна сказати, друг намагався перевести тему, щоб відволікти. І ось нарешті задзвонив телефон охоронця.

- Алло! … Так, так – це я. … О, це дуже добре, зачекайте секунду, я візьму листок і ручку. – Чоловік натяком попросив у співака ручку, яка зрозуміло, що постійно була з ним для афтографів, а тоді взяв чисту паперову серветку і швидко взявся записувати  щось. – Ага, дуже, Вам, дякую! До побачення! – чоловік поклав телефон у кишеню, а тоді протягнув записи для Вілла. – Прошу, сер, - це адреса Мар’яни. Їдемо прямо зараз.