Розділ 13

Більше я не могла, та і не хотіла тримати дистанцію… 

Я знала, що це все не правильно, але я була така щаслива поруч з ним. Тому дозволила собі цей гріх.

В той день Річард залишився у мене.

Зранку я проснулася від відчуття того, що на мене хтось дивиться. Співак, якого я тепер могла уже називати коханий, лежав і з посмішкою дивився на мене:

- Добрий ранок! Ти, така мила коли спиш… 

- Добрий! – я посміхнулася і потягнулася. – Ох, нарешті я виспалася.

- І я теж, особливо, після двох останніх не дуже спокійних ночей.

- Це м’ягко сказано…

 - Ох... Треба вставати. Поки зберемося, поки поснідаємо, а мені ще треба речі зібрати.

- Точно ж, ти, сьогодні їдеш… А ти не можеш залишитися? – запитала я із сумним і милим поглядом.

- На жаль, ні. – сумно відповів Річ.

Через деякий час, ми одягнуті вже стояли у прихожій, збираючись до ресторану. Та перед виходом до Річарда хтось подзвонив:

- Привіт!... Та от до ресторану їду… з деким. … Можливо, потім розкажу. … Я навіть і не знаю… Ну добре. Я тобі скину адресу. … Окей. Побачимося. – він сховав телефон у кишеню, а тоді сказав. – З нами до ресторану поїде Генрі. Надіюся, ти, не проти?

- Та, я навіть не знаю… Я б дуже хотіла б з ним побачитися, це ж теж мій кумир, але я боюся, що він все зрозуміє, і  комусь розкаже за нас. 

- Не хвилюйся! Генрі мій дуже хороший друг. Він точно нас не видасть. 

- Стоп… А що ж тоді було на вечірці? Я знаю, що ви хороші друзі і т.д., але та ситуація, трохи заставила мене сумніватися в цьому.

- Я коли побачив як ви танцюєте, спілкуєтеся і оце все… Ти, йому сподобалася. 

- З чого ти взяв? Ми просто спілкувалися. І все.

- Та він на тебе так дивився… 

- Слухай, ти перебільшуєш! Те, що він на мене дивився – це нічого не значить. Та і не схожий Генрі на людину, яка буде клеїтись, чи відбивати дівчину у когось, тим більше в друга. Я звичайно не дуже з ним знайома, але те, що я знаю про нього по його творчості, інформації в Інтернеті, то він справляє враження інтелігентного, вихованого та хорошого чоловіка.

- Тепер я точно ревную… 

- Ти серйозно? Тому що я сказала, що Тейлор хороша людина? А що вже мені казати про тебе – одруженого, багатодітного батька? - я жорстко поправила комір його рубашки, дивлячись йому в очі. 

- Все. Я замовкаю. – Річ посміхнувся.

Ми зайшли в ресторан сіли за столик біля вікна. Офіціант приніс для нас меню. 

- Очі розбігаються… Та і ціни тут звичайно, ще ті. – сказала я.

- За ціни взагалі не хвилюйся. Плачу за все я. Обирай, що тобі захочеться і не турбуйся. – сказав виконавець.

- Та якось не зручно. – Річард подивився на мене серйозним, дещо сердитим, але разом з тим і добрим поглядом. – Добре, добре!  Я все зрозуміла! – тоді я знову повернулася до меню, і все таки обрала страву. – Я буду «Креветки смажені в томатному соусі».

- Добре. Офіціант! – до нас підійшов хлопець років 20. – Нам, будь ласка, «Креветки смажені в томатному соусі», «Стейк» - просмажка медіум, та каву «Лате» і «Американо». 

- Це все? – запитав хлопець.

- Так. – офіціант уже збрався йти, але Вілл зупинив його. - Хоча, ні. Зачекайте. Скоро до нас, ще має приєднатися чоловік. Тому підійдете через декілька хвилин. 

- Добре. 

- Дякую. – відповів артист.

-Ти запам’ятав яку каву я люблю? – здивовано запитала я.

- Ну звичайно. Ти ж розказувала коли ми гуляли і купували каву. – посміхнувся чоловік.

Через хвилин 10, ми з Річардом у вікні побачили, що приїхав Генрі Тейлор.

Я дуже розхвилювалася. Серце так калатало. Та і Річард теж був не спокійний.

Відкрилися двері, до ресторану зайшов співак. Річ помахав йому рукою, і той підійшов до нас. Вілл піднявся, вони пожали руки, і похлопали по спині один одного, а тоді Генрі уже повернувся до мене і явно дуже здивувався:

- Мар’яна… Радий тебе бачити! І чесно зізнаюся не очікував. – сказав Генрі, і поцілував мою руку.

- Привіт! Я теж рада, Вас, бачити! - я посміхнулася, а мій Вілл дещо напружився.

Тейлор сів біля Річарда. Згодом прийшов офіціант. Генрі зробив замовлення – «Шоколадний фондан» і «Американо». Так як їсти він не хотів, замовив собі лише десерт.

Незабаром нам принесли наші замовлення.

Ми приємно спілкувалися на різні теми, зокрема і про групу, і про музику і т.д. Також вони мені розповіли багато цікавих і смішних історій, які траплялися з ними. І все йшло добре, але… Пролунало те саме запитання, на яке, не знаю як Річард, а я точно не хотіла відповідати:

- Можливо, це буде не коректно, запитувати про це, і, можливо, мене це не стосується, але я все ж запитаю… Чого це раптом, ви, разом ходите по ресторанах? 

- Та просто… - я намагалася щось вигадати, але нічого не приходило в голову.