Розділ 18

- Так, я знаю, що ти мені казала, але ж… Ти ж сама пам’ятаєш як все було. Та і любила я його! 

Ми з Вікою сиділи на кухні і пили вино.

- Любила, чи любиш? – запитала подруга.

- Я не знаю… Останні декілька місяців усе було складно. Я думаю все ввійшло у звичку: рідкі зустрічі, розмови по телефону, з кожним разом все коротші і т.д. – це все стало нормально. – я на секунду здумалася, а тоді сказала. - Нормально для нього, але не для мене. Чим далі, тим більше, мені здається, я ставала йому іграшкою.

- Знаєш, не знаю як зараз, але я впевнена, що Річард, точно тебе любив. Коли ви були разом ваші очі світилися щастям, але ж… У вас 20 різниці… Можливо, з часом він перестав сприймати тебе серйозно… Хоча знаючи Вілла, його теж мало сприймаєш серйозно. – вона засміялася.

- Це точно! – я теж засміялася, а тоді продовжила. – Просто… Якось так дивно виходить… Як так швидко, трохи менше ніж за рік, могло все піти на спад. Чому, я з Генрі більше хочу спілкуватися, розказувати йому щось, ділитися з ним чимось, більше ніж з людиною, яку я любила…

- Сонце, а може тобі просто почав подобатися Генрі, тому ти зараз сказала все таки в минулому часі про любов до Річарда – «любила». 

- Та ні… Невже я так низько пала, щоб закохатися в друга свого коханого… 

- Чого низько пала? Річард, все менш і менше, цікавився тобою, твоїм життям, а Генрі навпаки. А дівчині, жінці потрібно відчувати себе потрібною, відчувати, що нею інтересуються, шо її люблять. Плюс до того, Річард – обезбашений, йому постійно треба рух, активність, веселощі, провокації, і т.д., а Генрі навпаки – спокійний, стриманий, інтелігентний. 

- І що? Так вони різні, але що з того? – нерозуміючи запитала я.

- А те, що ви з Тейлором більше підходите один одному.

- А хіба можна визначити хто кому більше підходить? Люди просто закохуються і все. Чомусь я ж покохала Річа.

- Так. Тому, що тобі не вистачало в житті того, що було в ньому. А так як ви маєте мало спільних інтересів та і стиль життя у вас зовсім різний, вам перестало бути цікаво один з одним. А тут з’являється Генрі з яким ти маєш багато спільного, і при цьому, взявши до уваги, те, що він отак з тобою спілкується, дзвонить, пише і т.д., то ти ще  й йому подобаєшся – і все. Ти й підсвідомо переключилася на нього. 

- Ні! Ні! Генрі просто мій друг! – перебила я подругу.

- Ти ж знаєш, що це не правда. Ти просто намагаєшся контролювати себе, і відганяєш будь-яку думку про це, бо рахуєш це не правильним. 

- Ні… 

- Так… Ти так само заперечувала і минулого разу про Річарда. 

- Ні. Я не можу.

- Ось я про це! Ти забороняєш собі його любити, хоча вже любиш. – Віка декілька секунд помовчала, на її лиці з’явилася усмішка – А знаєш, що я помітила?

- Я запитально кивнула.

- Останнім часом, тобі подобаються якісь старі.

- Віка… І так тошно, а ще ти. – ображено я подивилася на неї.

- Все, все. Мовчу. 

- І годі вже про тих чоловіків. Давай про щось інше поговоримо.