Розділ 19

Пройшов тиждень після нашого з Річардом розставання. 

Здається, нічого особливо не змінилося, ми і так майже не бачилися і рідко спілкувалися, і почуттів уже тих не було, але якась прив’язаність, чи що, до нього залишилася і я сумувала за ним.

Кожен вечір у мене проходив майже за тим самим сценарієм: сумна музика, телефон з його особистими і з нашими фотографіями, фільми драми або мелодрами про кохання, а інколи до цього списку додавався бокал вина, а було таке що і не один.

Подруга поїхала у відрядження, а отже поговорити по душах мені не було з ким. Вона навіть не мала часу на телефонний дзвінок через велику кількість роботи. Тому саме так я проводила свої вечори. 

І цей був таким же… Майже таким же…

Отже, як завжди я сиділа на кухні за тією ж процедурою. Та цього разу на мене найшов такий сум, що з очей градом ллялися сльози. Мені було так кепсько на душі, що я ніяк не могла цього припинити. Але ж раптом у двері не подзвонили.

- І хто це може бути? – подивилася на часи, які висіли на стіні кухні. – Майже восьма вечора. Дивно… - Я швидко витерла сльози підійшла до вхідних дверей і подивилася у вічко. Того, хто там стояв, я точно не очікувала побачити.

- Генрі, привіт! – здивовано і з посмішкою я відкрила двері.

- Привіт! – він підійшов та поцілував мене в щічку так як це роблять при вітанні.

- Чесно кажучи, здивована твоїм візитом.

- Вибач, якщо відволікаю. Я сьогодні по обіді прилетів – маю деякі справи в Україні. От і думаю, раз я нарешті тут, то зайду в гості. А то давно вже не бачилися. Та і ти не дзвониш чомусь.

- Так. Вибач, просто останні дні… були деякі проблеми.

- Щось серйозне?

- Ну, так. Але не зважай. Все в порядку.

- Ти впевнена? Бо мені так на здається…

- Я підняла очі на нього, а тоді зразу ж опустила вниз. Але Генрі взяв мене легенько за підборіддя і підняв мою голову.

- Ану чекай… Маленька (так він мене жартома називав), а чому у тебе такі червоні очі? Ти що плакала? – збентежено подивився він на мене.

- Ні, ні. Це я просто цілий день сиджу за комп’ютером, роботи багато. – спробувала відмазатися я.

- Е ні! Ти мене не обдуриш! Що сталося? 

- Та справді все добре. Просто настрій якийсь не дуже.

- Мар’янка, сонечко. Ми з тобою уже достатньо довго і добре спілкуємося, щоб я знав, яка ти коли в тебе якісь проблеми. Тож розказуй.

Я просто мовчки стояла і дивилася на нього. Співак, спочатку запитально дивився на мене, а тоді перервав мовчанку.

- Стоп. А де Річард?  Хіба він не мав приїхати до тебе цього тижня.

- Ні. Він приїжджав минулого тижня. У понеділок поїхав. І більше… - я зробила паузу – не приїде.

- Тобто? Чому не приїде? 

- Тобто, я з ним розсталася.

- Ем… Що?

- Давай підемо на кухню. Не будемо ж стоячи в коридорі говорити.

Я пішла, поставила чайника. Через хвилину зайшов Генрі і сів за стіл.

- Чай, кава, вино, чи твій улюблений віскі? – запитала я у співака.

-Давай каву. Але від віскі теж не відмовлюся. 

- А ти не за кермом?

- Ні. Я на таксі. Поки що не вспів взяти машину на прокат. 

- Зрозуміла.

Я забрала зі столу ноутбук, і поставила склянку та пляшку віскі і вина. А тоді, коли закипів чайник заварила собі чаю, а для Генрі зробила каву в каво машинці. Поставила на стіл виноград, який лежав у холодильнику, а також свої улюблені цукерки «Зоряне сяйво», які лежали у одній із тумбочок. І коли все уже було на столі сіла на проти артиста.

Весь цей час Тейлор мовчки спостерігав за мною. Схоже давав мені час налаштуватися на розмову. А коли ж я уже сіла, він відкрив вино, і долив у бокал з якого я пила до його приходу, потім відкоркував пляшку з віскі, наповнив свою склянку, а тоді подивився на мене добрим, спокійним поглядом і сказав:

- Я слухаю.

- Я не впевнена, що це правильно - говорити з тобою про твого друга в такому плані… 

- Але я ж і твій друг. І якщо тобі погано, то я повинен тебе вислухати і допомогти тобі. Тож давай забудемо оце все правильно, не правильно.

Я декілька секунд вагалася, а Генрі прискіпливо дивився на мене.

- Ох. Ну добре.

І я розповіла для чоловіка всю історію від початку до кінця. 

Він увесь час уважно слухав, і з розумінням та добротою дивився на мене.

А коли я договорила, то Тейлор обережно поклав свою руку на мою. Я подивилася йому в очі і мене раптом кинуло в жар, а потім в холод, і тоді ж я акуратно забрала руку. Артист на це, ніби, ні як не відреагував. 

На хвилину запала тиша, а тоді він запитав:

- Ти в порядку?

- Так, так. Просто… Що зі мною не так? Закохалася в одруженого чоловіка, рік з ним прозустрічалася, а потім кинула через фільм в якому показали щасливу сімейку.