Розділ 22

Ми лежали, обнімаючись, у ліжку, говорили, і навіть зачіпали теми нашого з Тейлором майбутнього. Але раптом з іншої кімнати почулося як задзвонив телефон співака, і він одразу піднявся і пішов по нього. 

Розмовляв артист на кухні, тож з ким я не знала, та судячи по тому як довго його не було, скоріше за все, це стосувалося роботи. Хоча з іншого боку, пізнувато для робочих дзвінків.

Поки його не було я взяла свій мобільний і вирішила повидаляти усі фотографії з Річардом. Але лише з телефону. А так вони були у мене на ноутбуці. Не могла ж я повністю викинути всі спогади про нього.

Через хвилин 10 – 15 нарешті чоловік повернувся, і при чому з дуже дивною поведінкою і настроєм.

- Коханий, все нормально? 

- Так. Не зважай. По роботі деякі незначні проблеми виникли. 

- Точно? Я щось сумніваюся в цьому…

- Точно. Давай будемо спати. Я дуже втомився.

- Ну, добре. 

Я розуміла, що щось не так, дуже не так, але вирішила не зачіпати його зараз, а вже завтра, коли він трохи заспокоється поговорити. 

Зранку я проснулася від звуку будильника, вимкнула його і повернулася в сторону де спав Тейлор, але його там не було. 

«Дивно… Він же ж так як і я мав прокинутися о 8.00… Можливо, він встав раніше і сидить на кухні… » - подумала я.

Але там його також не було, натомість на столі лежав якийсь аркуш. Я сіла і почала читати написане.

«Маленька, я все таки поспішив. 

Сьогодні я всю ніч не спав, і думав про нас, про наше майбутнє, і дійшов висновку, що все таки наші стосунки – це погана ідея. 

У нас була прекрасна дружба, і ми зробили помилку, коли вирішили перевести її на любов. Велику помилку.

Я піддався пристрасті. Це було не кохання, та і ти, я думаю, через те, що Річард став холодним до тебе, вирішила, що розлюбила його і зі мною просто хотіла забутися. Можливо, грубо сказано…

Ми разом провели чудовий місяць, але краще нам повернутися до попередніх відносин і забути цей відрізок часу. 

До дружби, такої як раніше, ми вже навряд повернемося, але було б добре, якби ми залишилися у хороших стосунках. На скільки це можливо… А якщо ж ні, то на цьому все. 

Прощавай!»

В мене пропав дар мови. В середині запекло вогнем. В душі вирував такий біль, істерика, серце обливалося кров’ю і сльозами, але сил випустити це все на зовні не було.

- От значить як… - я десь хвилину помовчала, а тоді сказала сама до себе. -  Більше ніколи не дозволю собі у когось закохатися.