Розділ 24

Ми з подругою сиділи у мене на кухні.

- Віка, що мені робити? Я люблю Генрі. Шалено люблю. Я не впевнена, що хочу повернутися до Річа. – я зробила ковток чаю.

- Ох, ну ти і вліпла… Той концерт, ті прийоми перевернули твоє життя з ніг на голову. Ну але ж за те не скучно живеться. – посміхнулася вона.

- Та краще б я зі скуки вмирала, ніж переживати таку біль… От і що робити? 

- Впринципі, Річ запропонував тобі спробувати, просто спробувати... Так може ризикнути? Ти нічого не втрачаєш, а навіть зовсім навпаки. Можливо, навіть ще і провчиш Тейлора… 

- Напевно, ти права. Але я сумніваюся, що зможу давати йому хоча б мінімальну любов. Вілл мені не чужий, і симпатія до нього в мене є, але серце, належить іншому.

- Річард приїхав з Англії, спеціально, щоб повернути тебе. І при цьому сказав, що якщо щось не вийде, то він змириться і дасть тобі спокій.  То чому не спробувати? Можливо, Річ, все таки зможе повернути твою довіру і кохання? А може, ти нарешті будеш щасливою? Всього місяць…

- І все таки, ти, права. І взагалі… -  На телефон прийшло повідомлення від сестри - «Я зараз тобі дещо скину. Ти будеш у шоці. Схоже вони помирилися…». – Секунду, Віка. Аня щось надіслала.

 «Генрі Тейлор був помічений із своєю колишньою дружиною. Невже ця прекрасна пара знову разом?», і фотографія як співак із жінкою іде по вулиці і вони про щось розмовляють, сміються.

Остання частинка серця тепер остаточно відмерла. 

- Що сталося? Ти, ніби, привида побачила… 

- Віка… - я дала телефон для подруги в руки. -  Подивися на це… Вони… Вони помирилися.  А я тут дурна убиваюся за ним… Я думала Вілл мною грався, а виявляється все навпаки. – у голові виникла одна здогадка. -  Схоже, він просто хотів, щоб вона його приревнувала, і повернулася до нього. Тейлор нагло мене використав. 

- А звідки, ти можеш знати це?  Це ж пресса. Хто зна, що вони там на придумували? Ну зустрілися випадково на вулиці, ну поговорили трохи, а журналісти нафантазували. 

- Ти в це віриш? Поглянь на фото. 

Подруга ні слова не сказала, а лише засмучено подивилися на мене.

- Ото ж… Той дзвінок, ввечері – це, скоріше за все дзвонила його дружина. Тому він так різко змінився.

Слова застрягали у горлі. Серця у мене вже не було. І знову ніяких емоцій, біль, яка привела мене до тями.

- Мар’яна… - хотіла Віка щось сказати, але я перебила її.

- Телефон. Дай сюди мій телефон. 

- Мені робиться страшно… Що ти задумала?

- Побачиш. Зараз все побачиш.

Я взяла мобільний, відкрила контакти і набрала номер.

- Алло! Річард? Я згідна.