Розділ 26

- Боже, Віка, як добре, що ти подзвонила! – сказала я для подруги. – Я сходжу з розуму.

- Все на скільки погано?

- Сьогодні зранку, поки я спала, він приготував сніданок і купив букет із двадцяти п’яти червоних троянд. Потім ми пішли гуляти, купили морозива, і він весь час тримав мене за руку. А найголовніше… Він подарував для мене квитки на літак до Лондона!

- Вау! Це ж твоя найбільша мрія! 

- Я знаю, але…

- Але Генрі… - договорила подруга замість мене.

- Генрі мені сьогодні наснився.

- Навіть так? 

- Ага. Дивився на мене зі сцени під час свого виступу таким поглядом… А потім, коли я переодягалася до свого виступу, так я теж мала виступати, він застібнув на мені плаття, а тоді сказав, що я дуже гарна, і хотів поцілувати, а я розплакалася. І при чому розплакалася і у сні, і на яву. А ще дивний і цікавий момент – у сновидінні ми не були знайомі.

- Ох, Мар’яна…

- А знаєш, що ще жахливіше?... Під час цього романтичного сніданку я думками була з Генрі… Я була з Генрі у той ранок, коли ми вперше прокинулися разом, після нашої першої ночі. – мій голос дрижав, коли я це розповідала. – Я найгірша людина у всьому світі…

- Ні. Ти просто шалено закохана.

- Але що мені робити з тим коханням? 

- Нічого… Рано чи пізно це все пройде. Я впевнена, що Вілл зробить тебе щасливою. Скоро, ти будеш так само говорити Річа, як зараз говориш про Генрі.

- Я дуже надіюся, що цей момент настане раніше, ніж я зійду з розуму.

- Так, а коли ти летиш у Лондон?

- Через тиждень. І це не просто щоб здійснити мою мрію, а щоб я познайомилася з його життям. Адже якщо я скажу «так»…

- То ти переїдеш жити в Англію… З Річардом.

- Ага… жити з Річардом…