Розділ 30

Я уже переодягнулася до зйомок і стояла перед дзеркалом поправляла сукню. У гримерку зайшов Вілл, став за мною та обійняв мене.

Річард, що ти робиш? Помнеш плаття. – розсміялася я.

Та нічого з ним не буде. – він на декілька секунд замовкнув, а тоді сказав. – Надіюся, що скоро, ми будемо стояти у весільному вбранні, після чого ти станеш моєю вже назавжди.

Моя посмішка змінилася смутком.

А якщо, я скажу ні?

Він здивовано і незрозуміло глянув на мене.

Сонечко, я сказав, що відпущу тебе, але… Не зможу… Я думаю, що не зможу. – настрій Річа теж зіпсувався. – А ти таки припускаєш відповідь ні?

Я не знаю… Вже скоро кінець строку, але я досі не знаю. Я така вдячна за все, що ти робиш для мене, та я не впевнена, що зможу… Щось всередині каже мені, що… Стоп. Я зараз нічого не буду казати. Я обіцяла дати відповідь в кінці місяця, так і буде.

Як скажеш… - співак опустив голову. – Ну гаразд, ти готуйся,а я тоді піду. – він поцілував мене в лоб.

Ага. – посміхнулася я.

Річард вийшов. Я декілька хвилин, ще постояла біля дзеркала, і теж направилася до виходу. Та виходячи з гримерки, я раптом в когось врізалася.

Вибачте! – сказала я, спочатку не помітивши хто це.

Та нічого. – відповіли мені.

Я, поправивши сукню, підняла погляд:

Генрі… 

Мале… Тобто, Мар’яна… - він обдивився мене з ніг до голови. – Ти така гарна… Така… 

Дякую! Ти теж гарно виглядаєш. - (Співак був одягнений у чорний костюм, біла сорочка і чорна краватка.

А моє плаття було білим, верх простий, нічим не прикрашений і без бретельок і рукавів, фатиновий низ. )

Ми мовчки стояли і дивилися один на одного. Серце калатало з такою силою, що було чути його стукіт у голові.

Я дещо скажу… - перервав він тишу. – Ти сказала, що більше не любиш мене. 

Так! І це правда!

Але, ти, ж брешеш. 

З чого ти взяв?

Твоя поведінка, твої погляди, те як ти напружуєшся, коли я торкаюся до тебе. 

Я напружуюся, бо ти мене напрягаєш,ти не приємний мені! 

Генрі підійшов ближче, і нахилився над моїм вухом:

Ти можеш обманювати себе, але не мене. Ти так само як і я, млієш, коли ми близько один до одного. Я чую, як б’ється твоє серце… Ти досі мене кохаєш.

По тілу йшли мурашки від його голосу, запаху, його близькості. Стримувати себе було так складно, але:

А, можливо, це ти себе обманюєш. – сказала я йому на вухо і пішла.