Розділ 32

- Стоп. – легко відштовхнула я його. – Не треба, будь ласка! Твій поцілунок, я так довго хотіла цього… Але…

- Але Річард.

- Просто... Посто в голові одразу виникає думка про те як сильно я тебе люблю, але і є ще одна – про те, що разом нам вже не бути. – я відвернулася від нього і відійшла на крок. – Нам потрібно навчитися жити і спілкуватися не переходячи цю грань. 

- Я це прекрасно розумію, але я не можу дивитися, та я навіть думати не можу про те, що він тебе обіймає, цілує, що ви з ним… О Боже! – чоловік стиснув кулаки.

- Я весь місяць жила, з думкою про те, що ти з іншою, що в тебе сім’я, що ти просто використав мене і щасливо живеш. Хоча в снах я кожен день бачила тільки тебе. І ти був тільки моїм. Але на яву це не так. І ще раз кажу, так вже ніколи не буде…

- А я тобі ще раз кажу, будеш ти з Річардом, чи ще з кимсь, ти, все одно моя. 

Ми заклякли на місці, дивлячись в очі один одному, та несподівано відкрилися двері. У туалет заскочив Річард. Ми швидко відійшли один від одного.

- Сонечко, ти як? – підбіг він до мене. - Мені сказали, що тобі знову стало зле!

- Не хвилюйся, все добре! Трохи перехвилювалася, знову ж таки, але я вже в порядку. – обійняла я його та поцілувала у щоку. 

У очах Тейлора я прочитала ревнощі і роздратування.

- Точно? – з недовірою подивився він на мене.

- Точно! 

- Генрі, як добре, що ти був поряд, і допоміг їй. До мене раптом подзвонила Мері, довелося відійти, щоб поговорити. А коли повернувся, вас не має, і мені кажуть, що Мар’яні, стало погано. Я дуже перелякався. Дякую, друже! – вони пожали руки.

- Та не має за що… Адже я і для Маленької теж… - чоловік легко кашлянув – друг. – Ми переглянулися.

- Сонечко, з тобою точно все добре? – вже в котре запитав Річ.

- Так. Ще раз тобі кажу – не хвилюйся!

- То може підеш переодягнешся, і будемо їхати? Тобі треба відпочити.

- Добре. – посміхнулася я до нього, і знову поцілувавши у щічку вийшла.

- Ну як там у вас із Маленькою? – не вспіла я вийти, як Генрі почав свої допити Річарда.

- Все добре. – Вілл на секунду замислився – Хоча… 

- Хоча…? – на душі Тейлора засяяв промінчик полегшення і надії.

_ Не знаю… Щось не так… 

- Що саме?

- Її відношення… Щось змінилося…

- Думаєш вона залишиться з тобою?

- Чесно, раніше думав, так, а тепер все більше сумніваюся… Сьогоднішня наша розмова і її поведінка… Вона, ніби, натякнула, що відповідь скоріш за все ні. Хоча до сьогоднішнього дня все було ніби добре. 

- Сьогодні кажеш… - Генрі, хоч би як і не хвилювався за другу, але в середені його душа посміхалася. – Ну… Хто зна, хто зна… Ці жінки, хіба з ними буває просто?

***

«Боже, зайшов би Річ на хвилину раніше, і це була б катастрофа. Добре, що я зуміла контролювати себе, і далі поцілунків не зайшло. 

Але його губи. Його тіло так близько. Відчуття подиху на моїй шиї. Його шепіт, голос.

Я сходжу з розуму, коли він просто подивиться на мене. 

Ці декілька годин в його обіймах. Я знову була щасливою. Тільки з ним я це відчуваю. Цю теплоту, спокій, пристрасть, надійність, опору і що найважливіше, кохання.

Я так люблю тебе, Генрі! Всім своїм серцем, усією душею! Я люблю тебе! Ніколи не втомлюся це повторювати! 

Але від мене цих слів, ти більше не почуєш. Я з Річардом. І я не можу піти від нього до тебе. Це не правильно! Це зробить йому боляче. Я не можу з ним так вчинити. Хоча… А чи правильно брехати йому про свою любов, коли серце б’ється шалено, коли я просто чую твій голос?

Які ж ми з тобою дурні! Яких дурних помилок наробили, а тепер заставляємо мучитися один одного і Річа…»

Мої думки перервав Вілл, який зайшов до гримерки:

- Сонечко, ти переодягнулася?

- Так.

- Тоді давай підемо попрощаємося з командою і будемо їхати. 

- Добре.

- Ах, і ще одне. Цих ще декілька днів у Лондоні, ми поживемо не у готелі, а у студії «New».

- У студії?

- Так. Вона як невеликий будинок. У нас там спальні для кожного, а також кухня, вітальня, санвузол і т.д. Ми інколи ночуємо там по декілька днів, коли працюємо допізна, а інколи просто влаштовуємо собі відпочинок справжніх чоловіків, і дивимося футбол і т.д.

- Я зрозуміла. А чому, ми туди їдемо?

- Є деяка робота з групою, і плюс повеселимося. Познайомишся ближче з Максом і Гарді.

-  Добре.

- О, і, до речі, хлопці там також, затримаються на декілька днів.

«А ось це вже погана ідея… Декілька днів під одним дахом з Генрі? Цього МІЙ ДАХ не витримає…»