Розділ 37

Ну як тобі сьогоднішній вечір? – запитав Генрі, коли ми зайшли в будинок.

Я обожнюю такі вечірки. Всі і все таке гарне, шампанське музика. Прямо відпочинок для душі. – відповіла я із захватом. – Єдине, що трохи бентежило, це ось ці питання «А ви разом?». – перекривляла я наших співбесідників.

Єдине, що бентежило мене – це те, що я б хотів відповісти не так на це питання, як ми відповідали.

О Боже! Генрі, перестань!

Добре, я мовчу. – чоловік перевів тему. – А як я виступив? Все пройшло добре?

Може бути. – відповіла я задумаючись.

Може бути? – ошелешено глянув на мене артист, а я розсміялася. – Ну ви подивіться на неї, вона вирішила пожартувати над мною. Зараз я тобі покажу може бути! – він почав мене лоскотати.

Генрі! Генрі! Досить! Зупинися! – кричала я істерично сміючись.

Е, ні!

Ну Генрі!

Ну добре, добре. Відпускаю. – нарешті зупинився він. 

Ох. Ну ти і безсовісна людина. 

Я безсовісна людина? Краще подумай, що говориш, а то я зараз знову почну.

Який же ти шантажист! Виявляється я тебе погано знаю! 

Тобі всього життя не вистачить щоб мене дізнатися.

Ніхто ніколи не може повністю дізнатися все про якусь людина. Завжди у всіх є якісь таємні сторони, які з часом можуть відкритися, а можуть і не відкритися. – на декілька секунд ми замовкли задумуючись, а потім я перервала це мовчання. – Ох, піду я вже до себе. Дякую за вечір. І на добраніч.

Взаємно. Гарних снів, Маленька.

Я зайшла до кімнати і закривши двері обперлася на них.

Ніби все пройшло добре. Я думала буде важче.

Потім підійшла до ліжка, зняла намисто, сережки, розплела зачіску, і хотіла розстібнути сукню, але замок заїв.

Ну давай же! Будь ласка! Не змушуй мене звертатися за допомогою до Тейлора! – захникала я, не перериваючи спроб. – О Боже! Зарано я зробила висновки, про те що все добре… Схоже все ж прийдеться спуститися до нього. 

Я знайшла Генрі на кухні. Він стояв перед великим вікном тримаючи в руках стакан віскі. Піджак співак зняв, послабив краватку, та розстібнув верхні ґудзики сорочки.

Вибач, що завадила твоїй медитації, але мені потрібна твоя допомога. – сказала я зайшовши.

Що сталося? – він поставив стакан на стіл.

Сукня. Замок схоже заїв. Не можу розстібнути. 

Ну давай подивимося. 

Я повернулася до нього спиною. Чоловік однією рукою забрав моє волосся і перекинув на перед. Тоді спробував потягнути блискавку до низу, але нічого не вийшло.

Схоже і справді заїв. – сказав він продовжуючи спроби, і кінець кінцем замок піддався.

Чоловік розстібнув сукню, а тоді легко пальцями, ледь торкаючись пройшовся по моїй спині і по плечу.

Його голова була нахилена над моїм плечем, і я відчувала як його дихання торкалося мого тіла.

Я закрила очі намагаючись привести себе і свої думки до ладу.

Дякую! – врешті решт сказала я, і зробила крок, щоб іти, але Генрі схватив мене за руку притягнув до себе і поцілував. 

Тут мій розум мене і покинув.