Розділ 39

Тейлор сидів біля басейну і крутив у руках склянку з своїм улюбленим напоєм. 

У двір заїхала машина Річа.

- Привіт! – гукнув він вийшовши із своєї БМВ.

- Привіт! – відповів йому Генрі.

- А де Мар’яна?

- У будинку, у вашій кімнаті. 

- А ти відпочиваєш, як я бачу? – він підійшов ближче і пожав руку артисту. – Віскі із самого ранку? На тебе не схоже… У тебе все добре?

- Все прекрасно – відповів він, але по голосу було зрозуміло, що це не так.

- Слухай, ми давно знаємо один одного, тож я бачу, коли в тебе якісь проблеми.

- Та все добре, справді.

- Ми ж друзі, і ти знаєш, що я завжди тебе виручу. 

- Друзі… – чоловік задумуючись усміхнувся. – Звичайно друзі! І якби було щось, то я б сказав. – тоді він перевів тему. – Як Елізабет?

- Вже краще! До речі про це… Я не можу залишити Мері саму. У доньки ще досі інколи піднімається температура, і вона дуже хвилюється, засмучена, та і я дуже хвилюватися буду, тож на ніч я повернуся додому. Надіюся, ви витримаєте один одного ще сутки.

- Ну звичайно. Слухай, а ти впевнений, що у вас з Мері точно кінець? Ти зараз так схвильовано і трепетно говорив про неї.

- Я не знаю… Вчора, коли Елізабет заснула, ми сиділи на одинці говорили, так як уже давно не розмовляли. Я відчув себе таким щасливим. – Вілл на секунду замовк. – Мені здається, я скучив за Мері, за нашою сім’єю. Вчора вона запропонувала почати спочатку, повністю спочатку. Сходити до психолога і т.д. Але я і без Мар’яни не уявляю свого життя… Тож я не знаю, що робити…

- Якщо роздумуєш над тим, щоб помиритися з Мері, то краще поговори про це з Маленькою. Інакше, якщо через два дні вона скаже, що хоче залишитися з тобою, а ти будеш не впевнений, то хіба ви будете щасливими? Плюс, якщо ти кажеш, що вона сумнівається також, то може не треба чекати ще кілька днів, а вже зараз все вирішити?

- Але як це зробити? Я її привіз сюди, щоб укріпити наші стосунки, а тепер скажу, що все ж не хочу руйнувати сім’ю?

— А ти рахуєш, що зможеш її зробити щасливою, якщо потім в думках постійно будеш запитувати себе, чи правильний вибір зробив? Ти маєш поговорити з нею. 

- Я знаю це, але я не хочу зробити їй боляче.

- Повір моєму досвіду, краще все обговорити, а не жити своїми догадками. Ти їй потім зробиш набагато болючіше, коли втратиш до неї інтерес, будеш знову, як тоді, мало приділяти уваги і т.д., бо думатимеш про іншу. Краще зараз, все вирішити. Не обов’язково ж зразу, прямо в лоб казати, що ти хочеш налагодити стосунки з Мері. Просто зачепи цю тему, і побачиш що вона скаже на це все. Тоді тобі буде більш зрозуміло як діяти. В будь-якому випадку їй буде боляче, можливо, ваші стосунки суттєво зіпсуються після цього, але потім ви будете щасливими. Це краще, ніж потім все життя терпіти і страждати.

- Ти правий. Як завжди правий. Я хотів допомогти тобі, а в результаті вийшло навпаки… - усміхнувся чоловік.

- Зі мною все добре, ще раз повторюю. Краще іди до Маленької. 

- Добре. Побачимося!

***

Я лежала на ліжку, дивлячись в одну точку, і думала про цю всю ситуацію, про те як правильно сказати це все Річу. 

Так, я вирішила розповісти йому всю цю історію від початку і до кінця.

Я могла лише догадуватися як Вілл відреагує на це, і я так не хотіла скандалів, про те, в цей момент мені було вже все одно. Все чого я хотіла, щоб це по скоріше закінчилася.

Відкрилися двері. Я різко повернулася:

- Річ, привіт! Я скучила! – підійшла я до нього і обняла.

- Привіт, Сонечко! Я також! – він ще сильніше зжав мене в обіймах.

- Як Елізабет? Їй краще?

- Так. Але все ще досі інколи температура піднімається, тож я сьогодні ще на ніч залишуся вдома. Ти ж не проти?

- Звичайно ж я хотіла б, щоб ти залишився, але це дитина, тож ти зобов’язаний туди поїхати. – намагалася посміхнутися я, але все таки елементи суму та хвилювання не вийшло сховати.

- Ти якась засмучена… Це через те, що я знову залишу тебе? – співак з ніжністю глянув на мене.

- І так, і ні… - відповіла я з ще більшим хвилюванням, розуміючи що момент істини настав.

- Тобто? – нерозуміючи подивився на мене Вілл.

- Нам треба поговорити… - я глибоко вдихнула, потім видихнула. – давай присядимо.

- Ти мене лякаєш…

- І не дарма… Те що ти зараз почуєш, змінить все. Можливо, ти дуже образишся на мене, і не захочеш мене більше ні бачити, ні чути.

- О Боже… Та що таке?! – в його погляді додалося ще більше нерозуміння, а тепер ще й і страху.

- Пообіцяй, що щоб не було, ти вислухаєш мене до кінця!

- Сонечко…

- Будь ласка! 

- Обіцяю!